ГУМОР І САТИРА

Перець 1966 №21 Сторінка 5

(Друже Перче)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1966 / № 21 / Сторінка № 5

Перець 1966 №21 Сторінка 5 - Друже Перче. Мал. В. ГРИГОР ЄВА Мал. В. ГЛИВЕНКА РЄГЄС Псі. . Л і X -« к"-' .1 гс-.і ж м V 5 . М і і у*-* й. 7' 1 Після захисту НЕ ПЛЮЙ ГРОМАДІ В БОРЩ Отак собі люди живуть, працюють, з небувалим трудовим піднесенням виконують та перевиконують плани і не знають, що їх чекає. У селищі Линовиці, Прилуцького району, Чернігівської області, колектив місцевого цукрового комбінату чекало ось що. У 1961 році сюди приїхав Микола Степанович Коломієць. На линовицькому цукровому комбінаті не знали, чого можна чекати від цього візиту, і на всякий випадок призначили Миколу Степановича завідуючим робітничою їдальнею. Призначили, бо в документах Коломійця значилось, що він людина не чужа комерції. В його трудовій книжці значилось: «Звільнений. від обов’язків голови ССТ. Пайовики виявили недовір’я». «А ми виявили довір’я!» сказали на Лино-вицькому цукрокомбінаті і дуючим робітничою їдальнею. Треба сказати, що послужний список Миколи Степановича мав ще одну характерну особливість. На жодній роботі Микола Степанович не затримувався більше року. Чому він мусив порушувати традицію заради якоїсь Микола Степанович традиції не порушив. Рівно через р стачу і одну не дуже м’яку лаву. Але гуманізм буває сліпим, як і кохання, і завдяки сердечним людям Коломієць сів на іншу лаву Його послали вчитися на електром Згодом Микола Степанович повертається комбінат вже кваліфікованим робітником, електромонтером II розряду. призначили завІ- . ’-Л? " л- - Хочемо д на тебе Я з І лГ м г неспо- традицію заради їдальні? ік у їдальні було виявлено велику не-Микола Степанович мусив би сісти на учнівську. ого послали вчитися на електромонтера. 1 ті 1 л . . Ж - істи тобі’ одну історію 1МІ Е на Хмельниччині, зб кавить. Два роки то рес ГВО г п иректор АРЗ т «ожемо користувати тільки, щоб колгосп Ф ЛЬЛл Г МО кори і станції те. ЯЯЕВя л и на ж , во- Іло- їй по- , терно- м с гроші на (Роздуми невеселі про небіжчицькі оселі) Була людина. Нема людини. Вмерла. Залишила те, що зробила, те, чого не встигла як казав той поет, зробити, і помандрувала «в мир иной». V Як їй на тому світі, поки що не відаємо. Знаємо лише, у нас на світі цьому ще подекуди шана до тих, котрі в світі іншому, така, що жоден небіжчик не позаздрить. Знаємо і хочемо про це нашому читачеві порадитися з ним, чи личить лю-неподобство, щоб зневажливо до розказати, дині таке померлих ставитися. * * * Як ти думаєш, читачу, небіжчикові потрібна корова? Ні, не мертва корова, яку колись наші предки закопували в могилу разом з господарем. А живісінька корова, яка ходить махає хвостом, по могилі, махає хвостом, як піп кадилом, і вискубує останні кущики трави. Може, індійському небіжчикові було б це приємно. Бо в Індії корова свята рина. А для нашого небіжчика це святотатство, це зневага до нього і до його пам’яті, в ритуалах поминків найдревніших і найновіших, що їх створив наш народ, нема такого обряду. А ось на Хмельниччину, Та й тва- У звідкі- вич почав відчувати якийсь душевний кій, якесь незадоволення своєю діяльністю. Проаналізувавши і всебічно вивчивши власну методу «сигналізування», Коломієць прийшов до висновку, що не варто розпорошувати сили. с. Головченці, Летичівського району, лясь цей дикунський «обряд» забрів. Десь взялася у хороших трударів головчанських отака байдужість і неповага до тих, хто ще вчора поруч з ними працював або й під одною покрівлею жив. Зробили з місця хоронення своїх близьких і рідних сінокіс і пасовисько. Чи вони, V за- може, у своїх сусідів тарі, де похований легендарний герой нашого народу Устим Кармалюк, протягом року спорудити гранітний обеліск і встановити меморіальну дошку. Справу цю доручити Хмельницькому облвиконкомові. І ставить облвиконком цей обеліск і понині. Правда, знайшлася вану плиту на могилу героя поклала. Але, щоб обгородити могилу, уквітчати її ми, добрих людей не знайшлося. Отаке воно, читачу, у Летичеві ставлення до тих, хто за нашу волю і щастя життя віддав. А за добрим досвідом летичівцям далеко йти не треба. У сусідньому Красилів-ському районі, у жителів сіл Чернилівка та цей обеліск і понині. Правда, якась добра душа, що хоч цементо- квіта- Заслушне повчилися б, як вшановувати пам’ять героїв. Вони і пам’ятник серед спорудили, і на мармуровій дошці імена всіх загиблих під час війни викарбували, і пам’ятник той квітами обсадили. м’ять героїв. Вони і викарбували, і * * * ф села 1 Тут, сказати б, і мусила б початися його нова трудова біографія. Стеж, чоловіче, за електрогосподарством і борись, щоб не було коротких замикань. Але з короткими замиканнями Коло-мійцеві боротися не хотілося. Йому хотілося боротися «за правду». Він замкнувся в собі і почав боротися... Микола Степанович, як сказав класик, «огля-нулея окрест и душа его содрогнулась». Боже, які люди оточують правдолюбця! Самі тобі злодії, хапуги, бандити, порушники. Кожен другий як не Гога, то Магога. Дивно, що вони досі працюють на комбінаті, а не беруть ножа І не йдуть на велику дорогу дивитися, «чи хто їде, чи хто йде». Що залишалося робити чистому, мов янгол, і чесному Коломійцеві, як не боротися з цією зграєю шахраїв, яка чомусь називалася колективом цукрового комбінату? Проте боротися з ворогом, який переважав тебе кількістю, не дуже легко. Тут треба подбати про підкріплення, забезпечити собі тили. Підкріплення почало прибувати після того, як » у всі нулся окрест и душа его содрогнулась». Е які люди оточують правдолюбця! Самі тобі Треба знайти в роботі колективу якесь слабне місце і бити по цьому місцю доти, доки колектив не запросить «пардону». Таким місцем Микола Степанович визнав політмасову, культмасову І виховну роботу. Атани почалися планомірно і енергійно. Після кожної атаки збільшувалася кількість уражених, бо жертвами Коломійця ставали ті, хто перевіряв його «сигнали» і робив висновки не такі, які йому хотілося. Жертвами Коломійця вже ставали працівники з с. Пирогівки чи з с. Голоскова запозичили досвіду, як шану покійникам віддавати. Бо ж цвинтарі у тих схожі. Як бачиш, читачу, оцю розмову ли недаремно. Є в нас і гаразди, є і негаразди. Були такі мудрагелі, що казали мені: Що це ви за мертвих взялися! Ви про живих подумайте. Мертвому все одно... Мертвому, може, й справді все одно. Але не все одно якраз живому. І не в тому біда, що цвинтарем буде ходити корова. А в тому, що той, хто цю корову пастиме, волею-неволею набирається дикунства. «Навіщо мертвому трава? Корова скаже: ми поча- ті Ж селах також на толоки * * * людей байдужих до не Прилуцького райкому партії. Нарешті первинна парторганізація за наклепи і сутяжництво виключає Коломійця з партії. У райкомі вирішили, що Коломієць ще не дозрілий сутяга, скасували рішення первинної організації і записали Коломійцеві оувору догану. Первинній парторганізації було запропоновано виховувати Коломійця. Тепер його виховують. А тим часом він оста- Ото ми говорили про тих, кого вчора поховали. Є ще такі. А ось є і небайдужі. У с. Завовк, що в передмісті Летичева, дехто намагався могили впорядкувати. Та робив, як гой Івась у казці: під вати. Та робив, як гой Івась у казці: ногами копав, а на голову…

Друже Перче

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"