Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1967 №11 Сторінка 2

Журнал Перець 1967 №11 Сторінка 2. Ма 1 В ЗЕЛІНСЬКОГО А-а, скільки літ, скільки зим! Прошу не перебільшуваіи, я твого місяці, прогуляв! Моє вам шануваннячко, Миколо Сільвестровичу! Здоровенькі були! Є в нас на Україні така приповідка: видно, наша Хвеська пироги пекла, бо всі ворота в тісті. Правда, сильно сказано? Одна коротка фраза, а вже ціла картина перед твоїм зором вимальовується. Отак, як на долоні, бачиш «чепуруху» Хвеську. від носа до п’ят вимазану тістом, бачиш перекособочені Хвесьчині ворота, вимазані тістом, і навіть бачиш кудлатого Рябка, котрий з невгасимим собачим апетитом облизує Хвесьчині ворота. Повірте, шановний Миколо Сільвестровичу, що я зовсім не збираюся хизуватись перед вами знанням нашої фольклористики. Такі штучки не в моїй натурі. А прийшла мені на пам’ять ця класична поговірка лід час недавніх моїх поїздок на деякі наші новобудови. Що за парадокс? скажете ви. Де логіка? Який зв'язок між якоюсь гам архаїчною Хвеською і сучасною новобудовою? А я вам відповім: все тут логічно, все вірно. Я вам більше скажу. На одній нашій новобудові я навіть бачив знамениту фольклорну Хвеську в ролі начальника будівництва. Тільки була вона не в старовинному очіпку, а в модній велюровій шляпі, не в запасці, вимазаній тістом, а в модерному «джерсі». Оце єдине (коли не брати до уваги ще освітнього цензу), що відрізняло начальника цієї будови од «чепурухи* Хвесьни. Все останнє чисто Хвесьчине. її рука, її, так би мовити, почерк давали себе взнаки оуквально в усьому, буквально на кожному кроці. Коли я дивився на цю будову, мене дрижаки брали. Мені здавалося, що тут зовсім недавно тисячі рогатих песиголовців влаштовували якісь страшні свої олімпійські ігрища. Тут важко було розібрати, де арматура, де цегла, де Лист тон ШВАЧКОВ! керуючому будівельно-монтажним трестом «Київводбуд» вапно, де механізми, а де будова. Все це було в якомусь хаотичному стані, в якомусь дикому й незрозумілому нагромадженні А грязь, а калюжі, а ями з ровами! І на самій території, і навколо території ні проїхати, ні пройти, ні коника провести. Трохи оговтавшись од страшного враження, я спробував зав’язати з будівничою Хвеською у модерному «джерсі» дружню розмову ПРО КУЛЬТУРУ БУДІВНИЦТВА. 2 Місту Вилмову присвячено багато книжон, картин, кінострічок, автори яких не скупляться на епітети: «Чудове!*, «Неповторне!» Ми теж, ступивши на один з причалів цього затишного міста, що розкинулося біля самого гирла Дунаю, висловлювали свої почуття з допомогою знаків оклику. Місто й справді чудове: у ньому живуть прекрасні люди-рибалки, які саме зараз з річкових глибин добувають ніжні дунайські оселедці. Місто і справді неповторне: його перерізують вулиці-канали, і звичайний міський транспорт тут човен. Проте, крокуючи, вибачте, плаваючи вулицями міста, знайомлячись з мешканцями, їхнім життям і побутом, ми дійшли висновку, що навіть найновіший путівник по Вилкову мас чимало білих плям. На його сторінках згадані далеко не всі визначні місця і люди. Дещо І дехто несправедливо забуті. ПОПУЛЯРНЕ СЛОВО Писати про Вилкове і не згадати про «Риб-кооп» просто неможливо. Адже Із словом «Риб-кооп» рибалки виїздять на промисел, сідають їсти, відпочивають. На одному з пуннтів лову риболовецької артілі імені Леніна острові Потапове ми зустріли діда-рибалну в незвичайному одязі щось подібне на мішок з дірками для голови і рук. Вибачте, вам це не заважає працювати? нескромно поцікавилися ми. Може, й заважає, та що ж зробиш. Адже курсів крою та пошиття я не кінчав, відповів дід. Невже самі? здивувалися ми. Сам шив, підтвердив дід. На острові чому тільки не навчишся! Пам’ятаєте Робін-зона Крузо? Слідом за його почином і ми оволодіваємо суміжними професіями. Бо ж по кілька місяців безвиїзно тут живемо, а «Риб-кооп» навіть штанів не привозить. Що ж, дідусю, бажаємо дальших успіхів вам і вашим друзям-умільцям. Хтозна, може, через рік-другий візьмете участь у конкурсі кравців аматорів, підбадьорюємо його на прощання. Між іншим, ніякий я не дідусь, уточнює рибалка, і тридцяти немає. Просто «Рибкооп» нам лез для гоління теж не завозить. Того ж дня, коли ми відвідали центральне підприємство громадського харчування Вилно-ва чайну, то знову почули популярне: «Спитайте в «Рибкоопі». Так офіціантка відповіла на запитання: Чому, крім залізобетонного шніцеля, у меню нічого немає? А справді, чому? звернулися ми до магічного «Рибкоопу* організації, яка годує та одягає місто, точніше, до П керівника, голови правління «Рибкоопу» т. Берези: Чому, скажіть, в меню чайної, кафе, буфету немає нічого... рибного? Бачите, нам пропонують рибу малу за розміром. Так ми н зовсім не беремо. Відома річ, рибалка звик до великих рибин. А великі треба випрошувати, вибивати. От. скажімо, сьогодні ледве випросив кілька кілограмів хорошої риби. І собі забрав. Бо для чайної це крапля в морі, а я увечері на гостей чекаю... РИБАЛКА БЕЗ... РИБИ Швець без чобіт відомо. Кравець без штанів трапляється. Але рибалка без риби? Це вже анекдотично. Гаразд, хай т. Береза вважає, що тільки з рибин-велетнів можна варити юшку. Але чим пояснити, що в магазинах немає ні свіжої риби, ні хороших оселедців? звернулися ми до голови міськради т. Тюміна. Річ у тім, що для продажу свіжої риби ми збираємося будувати спеціалізований магазин, відповів він. А оселедці? Бувають у продажу тихоокеанські. Не користуються особливим попитом. Нічого не скажеш: масштабний підхід до проблеми. Якщо вже продавати, то в спеціалізованому магазині!…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"