Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1967 №21 Сторінка 5

(Гуморески)
/ Перець /Журнал перець / Рік 1967 / № 21 / Сторінка № 5
Перець 1967 №21 Сторінка 5 - Гуморески. ГУМОРЕСКА Якось прибіг зі школи мій онук Андрійко, що навчається в четвертому класі. Червоний, збуджений і ще з порога почав: Дідусю! Дідусю Іване, а знаєте що?.. А що, може, півчетвірки схопив? питаю. Та ні! каже, у нас у школі до п’ятдесятиріччя Жовтня готується виставка найстаріших дідусів і бабунь нашого села. І треба, щоб учні принесли їх!.. Стривай, стривай, кажу. У нас стільки тих дідів і бабів, що коли всіх позносите, ніде буде й виставляти... Онук засміявся та й каже: Та не живих зносити, а тільки їхні портрети! І коротенько написати: рік народження, де працювали, воювали, які мають наго- роди... А де ж ви тих портретів наберете? Учителька Віра Павлівна сказала, щоб намалювали! Він швидко роздягся і почав робити уроки. А увечері й почалось... Посадив мене Андрійко на кріслі біля телевізора. Дав у руки кота Македона й книжку. Розіслав на столі великий аркуш паперу і почав малювати. Креслить олівцем, тре гумкою і задоволено примовляє: Намалюю так, щоб мій дідусь був найкращим! За вікнами шамотить дощ. На колінах у мене фурчить, як трієр, кіт Македон. А я сиджу й дивлюся в одну точку, як наказав онук. Уже дочка й зять прийшли з наради. Повечеряли. Почитали газети й журнали і пішли спочивать у другу кімнату. Уже й кіт стомився фурчати, тільки лапами дригає сонний... А я все сиджу, воюючи з випадково. Бо колись у селах рідко хто витрачав гроші на таку розкіш, як фотографування. А було це так. Якось улітку їхали дід і баба в Доманівку на базар. І я малий упросився. Приїхали. Продав дід мішок зерна, а баба кошик яєць. Купили мені медяника і череп’яну курочку, що свистить. Сиджу з бабусею на возі. їм медяника і висвистую. Так весело! Аж підходить дід, такий засмучений, і каже: Оце, Уляно, ходив по базарі і такого наслухався, що не приведи, господи... Прямо голова колесом іде... А що там? злякано запитала баба і перехрестилась. Кажуть люди, що скоро гарманець з яропланів скидатиме бомби на наші села... А тоді саме в розпалі була війна з Німеччиною. З яропланів... бомби? злякано перепитала баба. Так мерщій запрягай коней і тікаймо додому! Додому встигнемо. У мене інша думка: зайти до фотографчи-ка... Може, й справді шарахне яроплан, хоч пам'ятка залишиться дітям і онукам. Так і наші сусіди Ратушенки зробили... Бабуся довго дивилась у чисте небо. Потім взяла мене за руку й пішла. Серед гамірливого базару стояла халабуда, схожа на саж для свиней. На зеленій вивісці дід прочитав уголос: «Фотографчік, будь здоров, Заснімаєть всєх полов!» важким сном... ...Прокинувся в кріслі далеко за північ. Дивлюся: світло горить, Андрійко спить. А на стіні приліплено мого портрета. Начепив окуляри, приглядаюсь. Кіт, в основному, вийшов правильно... А я... схожий на п’яного хулігана... Одне око здорове, як у вола, друге, запухло... Ніс червоний, ще й вуса, як у нашого Македона... Не сподобався й онукові цей портрет. Вечорів з п’ять перемальовував, потім заплакав і покинув. Жаль мені стало малого й почав утішати. Не плач, Андрійку, не ти ж винуватий, а моя пика. Вона вже така стара й бучава, що олівцем і фарбами нічого не зробиш. До неї треба «Замри й не дихай!». А що воно таке? питає. Прочитав і каже: Оце, мабуть, воно і є... На тій халабуді висіли дві картини, намальовані на рваному полотні. На одній вершник на вороному коні. З шаблею, списом, гвинтівкою за плечима. Лівою рукою тримає поводи, а правою стріляє з револьвера. Видно сірий дим і навіть чорні кулі... Тільки обличчя немає у вершника. Під картузом з кучерями сама дірка... Не встиг я запитати в діда, що воно за картини, як з халабуди викотився круглий чолов’яга, з червоним неголеним обличчям, в засмальцьованій жилетці і в синій хустці, намотаній на голові. Він виніс якусь скриньку на триногах, запнуту чорним. Поставив. Витер товсті червоні Фотоапарат. То надійна штука. Навів, скомандував: «Замри й не дихай!» Клацнув і готовий портрет. Ой, дідусю, коли б мені фотоапарат, я б з вас п’ятдесят портретів зробив! і очі його засяяли зірочками. А вранці зайшов я в сільмаг і купив онукові фотоапарат геть зі всіма причацдалами. Зрадів мій онук…
 Гуморески

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

 Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"