ГУМОР І САТИРА

Перець 1967 №10 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1967 / № 10 / Сторінка № 9

Перець 1967 №10 Сторінка 9. РАЙ ТА ЙОГО ОКОЛИЦІ Мал В. ГРИГОР’ЄВА Цікавитесь, як я там опинився? А дуже просто: схопив Бога за бороду І не випускав її, аж поки він не довіз мене до кінцевої зупинки. Для ясності зразу ж і скажу, що водієм колісниці, вилущеної Київським мотоциклетним заводом, була не та міфічна Істота, в Існування якої що й досі, на жаль, дехто вірить, а колгоспний механізатор Богдан С. Богом ного прозвали односельчани. Називатиму і я його так. Так от, проїхав я на боговій колісниці майже по всіх селах Кам’янець-Подільсьного району і на власні очі переконався, що мають-таки рацію ті люди, які вважають цей благодатний край куточком земного раю. Щоправда, у мене особисто виникли деякі сумніви. Я, наприклад, не дуже певен, що у справжньому раю на хатах височіли телевізійні антени, що по розлогих нивах працювали трактори та інші вельми гамірні й рухливі машини, а в райських садах, підсилений радіорепродукторами, розносився божественний спів знайомих заслужених та народних артистів. Єдине, що не викликало ніякого сумніву, так це борода колгоспного механізатора Богдана С. Саме таким бородатим І бродив колись по райських кущах прадавній Адам. Але йому тану неохайність можна пробачити: у божому раю перукарень не було. А де ти їх, Перче, у нас угледів? Я почав пригадувати. У всіх населених пунктах Ка-м’янеччини я нарахував тільки три перукарні, та й ті фактично містяться не в селах, а в містечках, які донедавна були районними центрами. Так що, прокоментував цю невеселу статистику мотоцикліст, ухопившись за бороду якого я подорожував по Кам’янець-Подільському району, хочеш чи не хочеш, а доводиться підроблятися під Ада-ма. Це ще стерпіти можна. Зараз, кажуть, навіть мода пішла на бороданів. А от, щоб ти, Перче, сказав, якби я появився перед тобою у костюмі Адама? Виявляється, і такий варіант цілком можливий. Швейних майстерень по селах Кам’янець-Подільсько-го району стільки, що й пальців однієї пари рун забагато, щоб їх перелічити. Коли комусь на селі заманеться пошити костюм, плаття або пальто, то в пошуках кравця він зіб’є не одну пару закаблуків. І негайно ж спиниться перед новою проблемою: де їх полагодити? Шевських майстерень по селах Кам’янець-Поділь-ського району ще менше, ніж кравецьких. А таких, де можна було б дати лад телевізору чи, скажімо, пральній машині, і зовсім не видно. Щоб відремонтувати ці побутові речі, треба їхати аж до райцентру. Отут благодать. Тут останніми роками виросли цілі масиви нових багатоповерхових будинків, і майже на кожному з них красується вивіска якоїсь побутової майстерні. У районному центрі можна і костюма пошити, і черевики полатати, і телевізора полагодити, і пральну машину відремонтувати, і спіраль на праску поставити. А що вже поголитися чи постригтися, то про це й говорити нічого: перукарів у місті тепер значно більше, ніж волосся на голові. Побував у кріслі одного з перукарів і колгоспний механізатор Богдан С. Поголили йому бороду, і він сів писати подяку за гарне обслуговування. Але не написав. Бо виявилося, що адресувати п доведеться тому, через ного, власне, він так заріс бородою. Тобто директорові Кам’янець-Подільсьного райпобуткомбінату Петру Михайловичу Полюху. Це ж бо він, Петро Михайлович, мусить піклувати- ся про те, щоб поголитися і постригтися можна бу ло у кожному селі. А він чомусь про це забув І зосередив всю увагу на обслуговуванні борід і чуприн міського населення. Не зважив навіть на те, що і без нього про це вже давно подбав місьнкомунгосп. А втім, комунгосп не єдина організація, з якою Петро Михайлович самовіддано конкурує. Є у Кам’янець-Подільському міськпобутномбінат з добре розгалуженою мережею побутових підприємств і майстерень. Має цей комбінат новенький кількаповерховий «Будинок побуту», має численні, добре обладнані ательє індпошиву і в центрі, і на околицях міста. Одним словом, має все, що личить такому місту, ян Кам’янець-Подільський. Однак, Петро Михайлович Полюх чомусь вирішив, що й тут без нього не обійдуться, і висадив буквально перед самими вікнами міськпромкомбінату справжній десант своїх «точок». Тут і кравецькі, і шевські майстерні, й кілька фотоательє, і пункти по ремонту взуття. На одній лише невеличкій вулиці Котовського, у 200 метрів завдовжки, їх аж три... Кому і навіщо це потрібно? дивуються люди. Здивувався і я. Особливо, коли на власні очі побачив, як ці «точки» розмістилися: в центрі району густо-прегусто, а в селах пусто. Суцільний вакуум! Ну, звичайно, закортіло мені побачити творців цього вакууму. Милістю…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"