Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1967 №13 Сторінка 4

(Гуморески)
Журнал Перець 1967 №13 Сторінка 4 - Гуморески. (ГУМОР ЕСКА) Дід Карпо про свого сусіду розповів таке: Цей Варияйця хитрий, як лис. Голова в нього, як дві німецькі. Однолітки ми з ним, миколаївської війни одного року призову. Правда, воював він не довго: поранили його австріяки і в полон взяли. Повернувся додому аж після громадянської. Прийшов чистий, вибритий, вуса закручені, шпичками, аж до очей викапаний Вільгельм. Оженився. Дав йому комнезам дві десятини землі, бо Семенів батько увесь вік ціпом та косою на хліб заробляв, і взявся Семен господарювати. Приволік він з панського двору розбиту молотарку, поладнав її, а на осінь еге! Дивись на Семена! Уже багатенькі дядьки сперечаються, хто за ким найматиме Семена хліб молотити. На зиму олійницю зробив у чергу стояли сани біля двору олію бити. А там, дивись, із-Семенового вікна грамофонна труба вистромилась на всю вулицю грає, навіть піаніно роздобув. Грати, правда, не досягнув, тринькати тринькав. Казав: це музичні варияйції. Оце сумна варияйця І по-тринькає. А оце весела варияйця. І потринь-кає знову. А в тих варияйцях ні сумного, ні веселого, бо ні на вальса, ні на краков’яка, ні на чорта лисого вони не схожі. Як прозвали Семен Варияйця, так відтоді і дітей, і онуків увесь рід Варияйцями прозивають. Що то не за своє діло братись! Проміняв він те піаніно на племінного бугая. З далеких сіл приводили корів на прийом, щоб до нової породи прилучитись. Бугаєві розвага, а Семенові гроші. Засібно жив У тридцятім році розкуркулений Катюха в сільраді кричав: Чого ви на мої двадцять десятин баньки вилупили? У Семена в хаті, як у пана, а в мене тільки ікони та скрині. Я до ліжка дотулитись боюсь, а Семен щоночі качається на ліжку з білими балабухами.. Чого ж ви його не куркулите? А до Семена які претензії? Землі в нього дві десятини, інвалід, ні наймита, ні наймички, машини і бугая в колгосп віддав А привезли «Фордзона» хто на нього сів? Семен сів. Першим ударником став. Одна за ним примітка була: ні на колгоспних, ні на районних нарадах зроду не виступав Премію дадуть подякує, а виступати не буде. І не розбереш, чи то він ударник і акти віст, чи сучий син. Мовчить і годі. У війну, за окупації, став наш Семен до німоти хилитись: знову вуса шпичками, по-німецькому, як по-нашому, чеше, самогон по стачає їм. І скажи на милість: що за людина? До всього кебету має сам же ніколи чарки в руки не взяв, хіба що байкал пива вип'є, і то в саму спеку, а тут став найкращу продукцію вираба-тувати. Його продукцію називали тоді конь як «Семжене». Добру продукцію вирабатував. З німцями геть подружився. А було їх у нас немало. Село наше бач яке: тут тобі шосе з Одеси на Мінськ з Київським перетинається, поруч залізничний вузол від нього дороги по всій Україні розбіглись не село, а ціла стратегія. Тож і слідкували німці за цими дорогами бездрімотно. І підпільники теж. Поблизу аварій не було, а коли десь кілометрів за п'ятдесят летіли під укіс німецькі ешелони чи загін карателів наражався на перехресний вогонь партизанів, то будьте певні, до цього хтось з наших місцевих руку приклав. Бо працювали люди і на коліях, і на станції, і на шосе. Усе бачили. А Семен у німецькі лакузи пошився. Тільки з Гундертом, який у нас німецьку владу вершив, довго не мав контакту. Але випадок їх звів. Познайомились вони через майстрів. Є в нашім селі такі два майстри- Хома цей кривий, і Полько цей глухий. Вони і хати пошивати, і підлогу стелити, і мурувати хоч що, то ніц не тямлять, але беруться за все. Аби хто найняв і аби наперед задаток. Цей задаток вони відразу - скляному богові і аж тоді стають до роботи Робота їхня така: метр не мірка, а сантиметр - не дірка. Стають вони, значиться, до роботи, тулять, марму-зять, а…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"