ГУМОР І САТИРА

Перець 1967 №04 Сторінка 5

/ Перець /Журнал перець / Рік 1967 / № 04 / Сторінка № 5

Перець 1967 №04 Сторінка 5. Мал. Ю. СЕВЕРИНА Насвинячив. Мал. К. ЗАРУБИ Громадяни, будьте свідками, зараз він до мене першим причепиться. З олівцем по Новоірад-Волинську Насамперед чистосердечно признаємося, що з олівцем по Ново-град-Волинсьну ходити дуже важко. Набагато легше ходити з лопатою. кайлом, переносною кладкою та мішком піску на спині. Якщо нив себе керівник міськторгу А. А. Кот. Холодильник такий вимахав. Чи дістане А. А. Кот патент на свій винахід, не знаємо, як і не знаємо, який «архітектор* возвів оті споруди, що з фронтону. Але хвала і дяна керівникам виконкому Новоград-Волинської міської Ради, що не руйнують тих пам'ятників древності. ніхто не буде вам заздрити, то, принаймні, не здивується. Бо ж лежати, розтягнувшись посеред вулиці, летіти в канаву, якою перекопана ця вулиця, або з риском для своїх кісток долати обмерзлі насипи не хочеться нікому. * Коли прийти з олівцем на Ново-град-Волинську автобусну станцію, щоб записати, як обслуговуючий персонал розмовляє з тими, кого він обслуговує, то відразу ж переконаєшся, що олівець неміч. Передати ту мовну експресивність і мовний колорит працівників станції в момент їх зіткнення з пасажирами може хіба що найдо- . . Г - сконаліша звукозаписуюча техніка. І якщо для чергового по станції П. К. Петрова, щоб записати його грубощі, вистачить найпростішого магнітофона, то для начальника станції О. М. Філіпова вже треба й кінокамеру. Бо свої слова він супроводить такими жестами, що ну-ну. Біда тому пасажирові, який своєчасно не зрозуміє слів. Нічого не дасть олівець у Ново-град-Волинську навіть тоді, коли ви забажаєте увечері щось ним занотувати. Припустімо, на одному дереві прибито оголошення: «Продається коза сірої масті...*, на другому: «За прання пелюшок біля колонки штраф 1 руб...*, на третьому: «Міняю шило на мило...*, на четвертому: «Ламати гілля на дереві строго заборонено...*, а на п’ятому ще щось подібного змісту пришворено. Сподобалися вам оті словесні творіння. Ви за олівець, щоб записати, а лампа денного світла над головою блим І ніч зробила. Ви лід другий стовп, а там блим. І-Це не добігли до третього, вже ОСЛІП п’ятий. Кидаєте олівцем об землю: «Ач, знаряддя кляте! Апарат би такий, щоб у темряві копії знімати...». * * * Нарешті олівець можна використати. Якщо ви вмієте малювати. Змальовуєте з натури прекрасний сучасний великий будинок на вулиці Леніна. З усіма магазинами, що на першому поверсі цього будинку, і з багатьма квартирами, що зверху. І з фронтону будинку чіпляєте теж з натури кілька дощаних хлівчиків, що мають ви- гляд споруд не вельми симпатичного призначення, а з другого боку примальовуєте вже новеньку дерев’яну шопу. Цією шопою увіч- » Якщо вже говорити про пам'ятники сивої давнини, то гріх було б не згадати про пам’ятники культури. Народний театр, що при но-воград-волинському Будинку культури, та ансамбль «Полісся» прославилися вже і в містах нашої Батьківщини, і в містах братніх країн. З «Лісовою піснею» Лесі Українки виступали навіть на сцені Кремлівського театру. Чудова самрдіяльність при новоград-во-линському Будинку культури. А от самого Будинку культури нема. Є чималенька гармига, в якій року божого тисяча вісімсот якогось там розміщалося «Страховеє об-щество «Саламандра». Саламандри в цій будівлі давно нема, а страх залишився. На риск і страх проводять учасники самодіяльності репетиції в цьому будинку. А виступати їдуть «на люди». Кажуть, що збудувати Палац культури вже обіцяють не тільки в районному масштабі, а й у республіканському. Та на скільки республіканські обіцянки довше здійснюються від районних, знає хіба що Міністерство культури. А районна культура поки що тримається на биках. І стіни Будинку культури підперті биками, і самодіяльність вічно в дорозі, бо вдома виступати ніде. * * * Пам’ятники культури щільно пов’язані з пам’ятниками літератури. А пам'ятники літератури з її творцями. Не було б великої Лесі Українки не було б її чарівної «Лісової пісні». А не було б «Лісової пісні», то народний театр Новоград-Волинська не прославився б нею на Кремлівській сцені. Тож давайте подивимося, як у Новоград-Волинську славлять Лесю Українку, як бережуть отой будиночок, що над Случчю, в якому вона народилася. Видно, що у керівників виконкому Новоград-Волинської міської Ради є незвичайна повага до своєї великої землячки. Бо щойно по республіці почали говорити про збереження пам’ятників, як вони вже вхопилися за діло. Росли біля Лесиного будинку понад дорогою три могутні ясени свідки того всього, що робилося в хаті Коса-нів у ті далекі часи. Новоградці так І називали ясени Лесини- ми. Та ось забаглося якомусь не вельми далекому діячеві дорогу рівняти. І за день ясенів не стало. На їх місці з’явилося кілька немічних крихітних цурупалків. Чи приклала до цього діла свої руки голова виконкому міської Ради Л. І. Назаренко, не знати. Але, що пальцем не ворухнула, щоб зупинити руну святотатнина, факт. Бо ж в місті без відома міськвиконкому жодного деревця не мають права зрубати. А хто дав право нищити те, що зв’язане з культурною спадщиною, що зв’язане з іменем людини, яка заслужила всесвітньої поваги і шани? З Перцем подорожували, записували й малювали О. ОЗЕРЕНКО та А. АРУТЮНЯНЦ. м Новоград Волинський, Житомирської області. У Херсонській області, в Генічеському районі, а ще точніше на півострові Бирючому є заповідник, підпорядкований Азово-Сиваському заповідно-мисливському господарству Міністерства лісового…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"