Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1967 №07 Сторінка 2

(Байки)
Журнал Перець 1967 №07 Сторінка 2 - Байки. Лист моїм молодим дописувачам із села Врадіївки на Миколаївіцині. Здоровенькі були, шановні молодята! Мудрі люди кажуть, що ліпше сто раз усміхнутися, аніж один раз заплакати. Сам завжди дотримуюсь цього здорового правила, а це не витримав, заплакав. Заплакав отаие-е-е-нними сльозами, читаючи... вашого дописа. Прочитаю рядок і реву, прочитаю другий ще дужче реву. Сльози гарячими струмками з очей течуть, а я вдіяти з собою нічого не можу. Пробував уже й лоскотати себе, вже й смішні анекдоти став згадувати, не помагає. Реву й реву. Добре, що допис коротенький, а то, їй-бо, міг би увесь сльозою витекти... Ви пишете, молоді мої шановні друзі: «Є в нашому селі красивий кінотеатр, є великий гарний парк, де ми любимо відпочивати на лоні зеленої природи. Ось уже прийшла весна, недалечко-недалечко той день, коли в парку все зазеленіє, защебечуть пташки на деревах, заграє музика на танцювальному майданчику. Але нам страшно згадувати про той чудовий день, дорогий Перче». Прочитавши це місце у вашому дописі, я насторожився, але ще не плакав. Заплакав я, коли добрався до таких ваших рядків: «Є в нас група поганої молоді, котра п’є і хуліганить, влаштовує на кожному кроці бійку, лається й ображає хлопців і дівчат. Ми певні, що так буде і в цьому році, бо добровільної народної дружини у нас немає, а міліція за порядком у парку й біля кіно майже не диви ться. Коли тут затівається бійка, міліціонери непомітно зникають. Отак, дорогий Перче, у нашій Врадіївці «моя міліція мене береже». Отут я і заревів. Заревів з сорому... за вас, мої шановні молоді друзі, особливо за вас, хлопці! Ай-я-яй! Ай-я-яй! І ще раз: ай-я-яй, ай-я-яй! Ну самі поміркуйте. Тані здорові степовики, такі спортовці, а купки сопливих хуліганів боїтеся. Уявляю собі картину. Ви гуляєте в парку з дівчатами, попід ручки собі шпаціруєте, замріяно пташиний концерт слухаєте чи на танцмайданчику польку-ойру вибиваєте, коли, де не візьмись, парочка п’яних хуліганів вдирається. «Р-р-озійдись, кричать знахабнілі покидьки, бо жизні рішимо!» Дівчата в крик: «Ой, мамцю моя! Рятуйте!» Ви собі в крик: «Міліція, р-рятуйте!» Та дьору, хто куди, та берете такий спринтерський старт, що тільки штани лопотять. А знахабнілі покидьки ще й регочуться услід та глузують: «Улю-лю-лю, аля-ля-ля! Бач, якого дьору дають герої у бабиній кохті. Теж мені кавалери називаються!» Скажу вам одверто не хотів би я бачити такої картини. Не витримав би. Крізь землю, здається, провалився б, мої славні хлопці-молодці. Але дозвольте, я трошки одхилюся до іншого випадку. Недавно приїздить у редакцію ходак з Кіровоградщини і каже: Чи можете ви вплинути на нашу сільраду? А що трапилось? питаю. Та нічого такого не трапилося, але в нашому селі вже десять років криниць не чистять. Скоро вже жаби в них «кумкатимуть», а сільрада хоч би хни! А що, хіба з ваших криниць орли воду п’ють? питаю. Та ні, ми, селяни, п’ємо. Тан чому ж ви. селяни, не почистите? Споконвічне ж правило існує: той доглядає за криницею, хто з неї воду п’є. Е, то колись таке правило…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"