ГУМОР І САТИРА

Перець 1967 №23 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1967 / № 23 / Сторінка № 9

Перець 1967 №23 Сторінка 9. ПАРТИЗАНСЬКІ УСМІШКИ цей акт зрозуміло, негайно відгукнулась дружнім шаржем стінна газета. Рівас не був бюрократом, який на критику відмовчується або відписується. Він реагував дієво: не відій- шов від пня доти, доки не вручив господареві справного годинника. Потім підприємство Ріваса почало розширюватись бурхливими темпами: командир виділив йому підводу, пару коней, їздового для перевезення інструментів. Згодом дістали йому невеликий токарний верстат, усі ковальські атрибути тощо. Щодня надходило, все більше й більше замовлень. Потреба в перекладачеві зростала. Виділити спеціального не було можливості. Тому Рівас розміщав свій намет біля землянки радисток і щоразу для ведення переговорів із замовниками викликав Івону Африку, яка краще за усіх іспанців знала російську мову. Але перекладачка слабенько розбиралась у військово-технічній термінології, тому на переговори не раз витрачалось більше часу, ніж на самий ремонт. Микола Якимович Гнидюк (нині заступник голови Львівського облвиконкому) під час війни був розвідником у славнозвісному партизанському загоні Героя Радянського Союзу Д. М. Медведєва, соратником легендарного героя Миколи Кузнецова. Беззавітна мужність, героїчна боротьба партизан описана в книгах Д. Медведєва «Сильні духом», М. Струтинського «Подвиг» та інших. Швидко розійшлась і полюбилась читачам і книга М. Гнидюка «Стрибок у легенду», а незабаром має вийти з друку й друга його книга про здолбунівське підпілля. Напруженим, пов'язаним з постійною небезпекою й риском було життя партизан. Але й в тих важких умовах траплялися пригоди, що викликали веселу посмішку мужніх захисників Батьківщини. Про деякі з них редакція «Перця» попросила розповісти М. Я. Гнидюка. 1. «УРА! СЬОГОДНІ З СІЛЛЮ!» Не буде перебільшенням, коли скажу: мабуть, нікому в житті так не співчуваю, як людям, котрим прописано безсолеву дієту. Подібне відчуває, либонь, кожен з моїх соратників-партизан, яким у ровенських лісах довелося місяцями їсти недосолену, а то й зовсім несо-лену їжу. Взагалі в продовольчому постачанні загону мали місце, як мовиться, серйозні перебої. У ліквідації їх нам багато допомагало населен ня. А от солі в людей не було. І ми, партиза ни, коли громили ашистські фільварки, коли потрошили спекулянтів (їх називали «чумаками»), які ховали в схронах великі запаси солі, самі ділилися нею з селянами. Нам, розвідникам, які переважно перебували в Ровно, було в цьому відношенні дещо легше. А от. наскільки мучив солевий голод партизан, які знаходились весь час у лісі, я наочно переконався, ставши свідком однієї сцени. Прибуваючи в загін, я завжди наносив візит ввічливості нашим радисткам. По-перше, в їх землянці можна було вивідати найсвіжіші новини з Великої землі. По-друге, тут завжди бувало весело: лунала милозвучна пісня Марії Кіх, симпатичне, з акцентом, щебетання іспанки (вони Африки, дотепи гостроязикої Ліди Шерстньової, тут можна було побачити й випущену дівчатами блискавку-жарт, де, наприклад, зображено партизана, в якого під час сну згоріли підошви чобіт. По-третє... по-третє, радисткою працювала і Аня Безпояско. Цю третю обставину я, чесно кажучи, прагнув не дуже рекламувати в загоні (вважав, що для пояснення моїх частих відвідин землянки радисток вистачить й двох перших обставин). Та нині вузькому колу читачів «Перця» можу пояснити: Аня Безпояско тепер моя дружина. Отож у черговий прихід у загін я, як і завжди, завітав до милих радисток. Усі вони були на місцях, крім Ані Безпояско. Розпитувати не випадало. Але для радисток «третя обставина» не була секретом, і Марія Кіх, поблискуючи очима, повідомила: А наша Аня стала інвалідом... Де вона? Не турбуйся! Нічого страшного не сталося, насолодившись моїм переляком, повідомила Ліда Шерстньова. Просто вирішила вона трохи покуховарити. А ти ж знаєш, яка з неї знаменита господиня! Варила чай з чорниць у котелку й доварилася до того, що вилила собі окріп на руку. Отож побігла до Цесарського. Не встиг я й розпитати, наскільки серйозний опік, як раптом почув знадвору знайомий голос, й зовсім не зажурений: Дівчата! Ура! Сьогодні у нас свято! Мені стало ясно: невгамовні радистки знову мене розіграли. Та ось і Аня. Підтримує почервонілу руку. А лице сяє. Дівчата! Дивіться! Сьогодні обідаємо з сіллю! І почали акуратно зсипати з руки на…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2025 "Перець - гумор і сатира"