Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1967 №05 Сторінка 4

Журнал Перець 1967 №05 Сторінка 4. ПОЛЮВАННЯ НА КІТЕЛЯ У завідуючого магазином «Овочі» була така яскрава посмішка, ніби він щойно зійшов з плаката: «Продавці і покупці, будьте взаємно ввічливі!» Він потиснув руку Семену Семеновичу і подякував за покупку. У цьому магазині вас ніхто і ніколи не обважить, сказав завідуючий, якщо ви, звичайно, зробите мені невеличку послугу. Яку саме? здивувався Семен Семенович. Якщо... продасте мені вашого нітеля. Цього я зробити не можу, вибачився Семен Семенович, кітель дорогий мені як пам’ять. Подумайте, я добре заплачу! і завідуючий записав його адресу. У гастрономі, куди Семен Семенович зайшов за сардельками, його зустріли, як і завжди. Сардельки не загортаємо. Ви по кишенях їх... Та раптом очі продавця зробилися круглими, як маслини першого сорту. Він прожогом вискочив з-за прилавка. І за хвилину Семену Семеновичу радісно тиснув руку директор. Мабуть, давно не заглядали до журналу мод? питає. Давно, погодився Семен Семенович. То, може, підемо до універмагу, я вам нового піджака куплю? Сучасного крою. А кітель ви подаруєте мені... У бані до Семена Семеновича причепився банщик. Хочете? Новенький березовий віник подарую! Ще й тазик на додачу! А ви мені кітеля!.. Одинадцятий номер трамвая мчав Семена Семеновича до Пущі-Води ці. У санаторії імені Горького його зустріли як рідного. Не продаю!.. Не міняю!.. Не дарую!.. мужньо відповідав Семен Семенович на всі привітання і рукостискання. Уночі він довго не міг заснути. «І що вони знайшли в цьому кітелі?» Раптом щось скрипнуло. На тлі вікна він побачив темний силует. Руна грабіжника тягнулася до його кітеля... Рятуйте! заволав Семен Семенович... Він повертався додому з твердим наміром якомога швидше позбути ся свого старого кітеля. Розповів про це лише сусідці. Наступного ранку його розбудив телефон. Скажіть, лагідно запитала трубка, ваше рішення остаточне: ви справді розлучаєтесь з кітелем? Чи не будете так ласкаві сказати, на який смітник ви його збираєтесь викинути? Спантеличений винятковою ввічливістю. Семен Семенович розгубився: Відверто кажучи, не вирішив, треба подумати... Тоді ми вас ще потурбуємо, пообіцяла трубка. Семен Семенович спускався сходами, роздумуючи над дивною телефонною розмовою. На нижньому поверсі, зручно влаштувавшись на перилах, сиділо двоє. Враз обидва схопилися: Не можу без радісного хвилювання дивитися на ваш новий під жак, театрально продекламував один із них. Як приємно бачити таку обнову на плечах трудівника. Між іншим, я чув, що старий кітель ви збираєтесь викидати? Чи не скажете, коли саме? Боляче слухати, коли людину так по-хамському допитують, вискаливши зуби в приємній посмішці, втрутився другий. Ви тільки натякніть, коли будете такі люб’язні прийняти мене вдома, я звільню вас від старого кітеля, і вам не доведеться витрачати калорій на мандрівку до…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"