ГУМОР І САТИРА

Перець 1968 №18 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1968 / № 18 / Сторінка № 9

Перець 1968 №18 Сторінка 9. ЛЯ ли (З розповідей Степана Яковича та з розповідей про нього) метушня підіймалася До відходу поїзда лишалося кілька хвилин до верхнього вершечка. ...Степан Якович впевнено і абсолютно спокійно стояв на платформі біля вагона, поволі пихкаючи здоровезною люлькою. Разом з димом він видихав досить густий аромат роз'ятреного часнику, Злі язики твердили, що старий почав забавлятися люлькою лише піс-того, як зіграв на нашій периферійній сцені Тараса Бульбу. Говори* навіть, що і люльку ту взято з театрального реквізиту. Заперечува-це важко де ж ти тепер дістанеш в іншому місці таку гарну, та-замашну, тану справді козацьку люльку? Щоправда, сам Степан Яко-рамільна одержав її «У вич зволив неодноразово сповідатися в тому, що люлька ця коштовність, що вона в їхньому роді з діда-прадіда і що ледь не з самісіньких гетьманських рук його прапрапра і ще раз прадід, котрий заснував на Запоріжжі перший український музично-драматичний театр і був у тому театрі головним ником і головним актором. А найближчим душевного спокою Степан Якович іноді зі пошепки говорив: Ви ж знаєте, який я актор. Так-от, Потім підіймався, ретельно перевіряв -страшенно не любив гудити себе при сторонніх, і з істинно ською смиренністю в голосі додавав: Але думаю, що Тараса Бульбу він грав краще за мене, но, й не дивно. Адже він з Тарасом стрічався, говорив, як вами... режисером, головним худож-приятелям своїм у хвилини скромною інтимністю майже хист мій від нього. Еге ж. чи не післуховує хто, бо християн- Воно, звіс-оце я з А коли розмова з приятелями відбувалася у вихідний день, а ще краще у дні відпустки, бо в робочі дні Степан Якович і краплі не вип’є, боронь боже! то після енної чарчини наостанок можна було почути ще й таке: І люлька ця моєму прапрапра з Тарасових скарбів дісталася. От, як Тарас загубив її, пам’ятаєте, що Гоголь пише? так він потім знайшов. І заховав. Бачите, ось і збито трохи це, як вона у Бульби впала... І хоча всі знали, що збито люльку було, коли вона впала зі сцени в оркестр під час вистави, дуже хотілося вірити, що все було саме так, як це розповідає Степан Якович. Адже, між нами кажучи, хоча Степан Якович і не вмре від надмірної скромності, актор він і справді дуже хороший, а в так званих «побутових» ролях, то просто-таки неперевер-шений. Не вірите? То подивіться його в театрі, на виставі, по цей бік Вроді і непогано фінал надійде. І дідька в ранньому МХАТі, от-от і То вже буде, як завіси... Але зараз ви цього зробити не зможете. Чому? Та справа тут у часникові. Коли вчуєте, що від Степана Яковича тхне вибачте, пахтить часником, так і знайте: наш театр їде на гастролі. Ознака абсолютно точна. А якщо вам часто доводиться виїжджати з дому в командировки, і Степан Якович дізнається про це, то неодмінно порадить і вам вживати в роз’їздах часник. Бо в ньому, бач, фітонциди і ще якісь там алкалоїди... Коротко кажучи, мандрівним людям вживання часнику допомагає рятуватися від всіляких шлункових захворювань, а вони ж нляті в мандрах дуже чіпляються: вода всюди різна, харч різний. ...Отже, поїзд пухкав хмарками, залізничне радіо настирливо рекомендувало «від’їжджаючим» перевірити, «чи не забули вони білети у проводжаючих», а Степан Якович зітхав і, трохи нахилившись до мене, продовжував: Скільки років уже мандрую, їжджу по всіх усюдах, а от до вокзалів і досі не звик. Розстроюють вони мене. Мо’, старий став? Бо дуже щось вони мені нагадують про Великий від’їзд я граю, а все ж граю вже останню дію лисого на оплески вийдеш... «просять глядачів не порушувати дію оплесками»... Він відсапнув і повів далі: Був я тоді молодий і зелений-зелений... Років п’ять, як на сцену пішов... Ні, здається, вже шість... Ні, таки п’ять бо Гриця я тоді ще не грав. На великий піст було діло. Не дозволяли нам грати в пости от і вважалося, що то «відпускний період»... там мало на харчі та на одіж не вистачало. Думаю, поки піст з’їжджу до батька. Треба побачитися. Приїхав... Батько старі аж світяться, Ви не думайте, що вони у мене великі та здорові були, ні. Це я в прапрадіда пішов, а батько на зріст за мене набагато менший був... І тендітний *------- - ... не згадувано, кілька бенефісних вінків лаврових та ще одну чи дві п’є-.. у хат батьковій чисто-чисто. Так чисто, що куди біду видно. Я, вбачивши таке, нашвидкуруч продав своє дуже вони модні тоді були. Ну, там і та годинник, подаровані Удаю, що живу добре, заробляю непогано. А що пальта та І батько підтакує: навіщо, Заробляв я мало. Та де Так-от, приїхав я, привіз дещо ну, там рецензії, де ме- си переписані. І все не глянь акторське пальто з пелериною іще збувся всякого дріб’язку портсигари публікою... " капелюха не ношу так то нині мода така, ке, ще те пальто, треба за модою слідкувати. От і він, уже й не дуже молодий ніби, а також без…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"