ГУМОР І САТИРА

Перець 1968 №10 Сторінка 9

(Гуморески)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1968 / № 10 / Сторінка № 9

Перець 1968 №10 Сторінка 9 - Гуморески. КОЛИСЬ, а точніше років три тому, прилітає до нас Олена Корба. Прилітає і, навіть не відсапавшись, з проханням: Не відмовте, виручіть, на вас єдина надія! Всіх родичів оббігала, всіх сусідів оббігала, і хоча б хто на руку плюнув. А тоді вас оце згадала. Ці, подумала про вас, зрозуміють, не відмовлять. Ми з дружиною кинули снідати і розгублено дивились на збуджену жінку, яку ледь знали через випадкове знайомство. Господи, до вас не дійшло? сипала Олена. Та тут одна дрібничка. Соромно й казати, але до зарізу потрібно сто карбованців. Розумієте, підвернувся холодильник. Упустиш таку річ, хіба скоро дістанеш? Воно і в нас з грішми... почала була моя дружина, але не докінчила. Та це ж на день два, доводила Корба. І ви, будь ласка, не сумнівайтесь. За нами не пропаде. Вважайте, що в нас ваші гроші будуть, як у бога за пазухою. Ну, хіба відмовиш? Людина так прохає, так молить. Позичили. Дали сто карбованців. Вони в нас не зайві, але коли на два три дні... Тільки минуло не два три дні, минуло кілька місяців, а від нашої Корби ні гінця, ні посланця. Аж якось, дивлюсь, від мебльового магазину тачка з кухонною шафою від’їхала, а слідом Олена поспішає. Вгледіла мене, зашарілася і отією своєю скоромовкою: Господи! Ну, хоч крізь землю провалися від сорому. Це ж ми вам гроші винні. Повірите, уже були й відклали, я вже було зібралася й віднести, аж чорт мені підсунув оцю шафу. А бодай’ би вже були мені очі повилазили, як її побачи- От бачите, аж підскочила з радості Корба. Хіба ж випустиш з рук? Заплатила. Беру А ви вже, прошу, потерпіть. Боржок не пропаде У нас, як у бога за пазухою. Тільки, що со-ро-мно!.. Що ви, що ви, у взаєминах людей не гроші головне, заспокоїли ми Корбу і з неприємним настроєм вийшли з магазину. Не знаю, скільки ще збігло місяців, тільки від Олени ні слуху, ні духу. Аж іду одного разу вулицею і раптом бачу Олену. Цибрить вона дві авоськи, а в тих авоськах пляшки з напоями різними. Хотів обминути, бо соромно стало. Але Корба сама зачепила: Не впізнали? Чи вважаєте за негідницю, що обходите? Не бійтесь, я не забула. У мене пам’ять, як магнітофонний запис: що закарбувалось у мізках, то хоч через сто років прокрути гратиме. Я мовчав. Я не знав, що казати. Дивитесь на пляшки? поставила Олена авоськи. Оце ж ваш боржок! Зібрала, відклала, збиралась занести, а чоловіки ж нині які. Не питає, не радиться з жінкою, а бере та сад купує. Оце могорич пру. Замість того, щоб людям борг віддати, так проп’ють, бодай би вони по-захлиналися! Соромно мені. Крізь землю ладна провалитись зараз же, у вас на очах. Тільки потерпіть ще трохи. Головне знайте, що за нами не пропаде. У нас, як у бога за пазухою. Після того не бачили ми Олену років зо два. На наш сором, ми навіть толком не знали, де вона й живе. Остання зустріч з Корбою відбулася аж у Криму. І то не на суші, а на воді, в морі. У перший день свого приїзду на відпочинок я зробив заплив у море і раптом побачив засмагле,…

Гуморески

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"