ГУМОР І САТИРА

Перець 1968 №06 Сторінка 9

/ Перець /Журнал перець / Рік 1968 / № 06 / Сторінка № 9

Перець 1968 №06 Сторінка 9. Віталій Федорович Коваль наш новий автор. За фахом він лікар. Працю* в лікарні с. Жорні в ки Кнево-Свя-тошинського району. Гуморески пише недавно. Побажаємо ж йому удачі чи. як говоряться. ні пуху, ні пера на новому поприщі. Ельвіра й Ніна не бачились цілих два тижні. А сьогодні зустрілись. Зраділи, обнялися. Ніби не два тижні, а два роки минуло з дня їх останньої зустрічі. Ну, розповідай, туристко, як їздилось? із щирою цікавістю стала розпитувати Ельвіра, коли «охи» і «ахи» затихли. Де була? Що бачила? Розказуй! Стільки вражень, стільки вражень, що не знаю, звідки й почать... завагалась Ніна. У Москві була? Була. А в Ленінграді? І в Ленінграді. Ой, як цікаво! Розкажи. Який він, Ленінград? Ну, який? А такий. Ермітаж там, Нева, річка така, протікає... А в Ермітажі як? допитувалась Ельвіра. ПІСЛЯ ТУРНЕ Красиво, спокійно відповіла Ніна. Та я гаразд не роздивилась, часу обмаль було... Але коли б ти бачила, які біля Ермітажу шарфи продавали! Впасти можна! пожвавішала Ніна. Та ну?! Ти привезла? А д ?лі! Дві години даремно в черзі простояла: мені не вистачило. Ой, а панчіх ажурних не було? Були. Взяла три пари біля Віталій КОВАЛЬ Адміралтейства. Та якби ти знала, яку я купила кофточку на Невському! Я тобі покажу. Чудо! І не говори! І не розстроюй І Щастить же людям. Стільки об’їхати, світу побачити стільки! Аж мені подорожувати закортіло. Скажи, а де тобі більше сподобалось: у Москві чи в Ленінграді? Де краще? У Москві я бачила ГУМ, але найкраще у Жмеринці: у магазинах чого душа бажає і без черги. Хустки всякі, кофточки, босоніжки... Наш поїзд годину там стояв, можна було б побазарю-вати, а я гроші в Москві розтринькала. Досі шкодую. Зате буде мені наука. В наступному році попрошу собі путівку прямо до Жмеринки. Слухай, давай поїдем разом! Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ Степан Свириденків давно «ухажував» за Райкою Данило-вою, тією, що на Загреблі живе. Може, знаєте? У нас, у Козодо-євці, її всі знають завидна дівка, гарна. Скільки парубків до неї сваталось?! А вона усім відмовила: не зустріла, каже, ще свого судженого. Так от, довго Степан упадав за Райкою. Тільки на селі вважали, що не пара він їй. Вона дівка прудка, весела. Як кажуть, на шило її не спіймаєш! А він і непоганий хлопець, але якийсь млявий, неговіркий. Не пара, словом. А в Райку, видно, не на жарт закохався. Прийде, бувало, до клубу, стане десь у кутку і з Райки очей не зводить. А підійти не насмілиться. Так і простоїть вечір, як укопаний. В кіно люди на екран дивляться, а він на Райку. І кращої йому картини й не треба. Біля Райки завжди залицяльників хмара. В чергу стають, аби запросити її до танцю. А вже як заспіває було зі сцени: Ой, чорна я си чорна. Ой, чорна, як циганка..., хлопці аж мліють. Пісня ніби про неї складена, бо й справді чорнява вона і на циганку схожа. От тільки ямочки на щоках та голубі-голубі очі трохи псують ту схожість. Я си полюбила, Я си полюбила Чорнявого Іванка. Співає легко, як дихає. За один лише голос в дівчину закохатися можна. А в Райки ще й коса є, яку вона перекидає раз по раз на груди: така вона важка, що голову назад відтягує. А зустрінь її на фермі так собі, дівча... У кирзових чоботях, у фуфайчині, хусткою напнуте. Степан і на ферму навідувавсь, щоб зайвий раз на свою Райку глянути. Прийде, віддалік стане, дивиться. Уже прийшов? питає Райка. Прийшов... То бери…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"