Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1968 №06 Сторінка 2

Журнал Перець 1968 №06 Сторінка 2. Несподіванки підстерігають нас на кожному кроці. Оце недавно один з тих людей, яких ми* чомусь вважаємо диваками, звернувся до мене з таким несподіваним запитанням: Слухайте, сказав він. Ви вже дві години слідкуєте за тим, як я рибалю. Чому самі не ловите? Терпіння не вистачає, щиро признався я. А ви спробуйте, зразу насіли на мене аж кілька цих диваків. Ви тільки попробуйте. Це ж чудовий спорт! Одверто кажучи, я був певен, що риболовля це аж ніяк не спорт. Навпаки, мені ще й тепер здається, що це втеча. Втеча з вудочками на річку від сварливих супружниць. А втім, на цей раз я поступився своїми принципами і взяв у руки вудочку, що мені люб’язно запропонували. Уявіть собі, через якусь мить у мене вже клюнуло. А ще через хвилину у мене в руці тріпотів короп. Не дуже, правда, показний, але короп. Власноручно спійманий! «Оце, думаю, здорово. Ще кілька таких і можна буде добрячу юшку зварити!..» Та не встиг я так подумати, як мій короп вислизнув з рук і опинився в широченній лапі здорованя, якого чомусь зацікавила моя здобич. Насупивши брови, він тицьнув мені під самий ніс кулак, вельми схожий на довбню, і поцікавився: Чим пахне? З усього було видно, що пахне скандалом. Але з якого дива? Роз’яснив сам здоровань. Пахне тією гидотою, що її випускає в річку Коростенський «Хіммаш», мовив він, розтуливши кулак, в якому тріпотіла рибка. Тепер і я носом вловив характерний дух заводських виробничих відходів. Ні, їсти таку рибу не можна, вирішив я і кинув коропа назад у річку. Отак, між іншим, ми всі робимо, усміхнувся здоровань і признався, що ходить сюди з вудочками тільки з спортивного інтересу. Якщо і справді вас на рибу потягло, сказав він, то не тут, в Ужі, її шукайте, а махніть краще на Гуйву. Там, кажуть, тієї ри-и-и-би... Ні, не буду клястися і присягати, що без риби я вже і жити не можу. Але той перший короп, видно, зробив своє діло. Одне слово, наступного вихідного дня я вже сидів з вудочками на Гуйві. Просидів годину, другу, третю... І тільки, коли сонце нависло над самою головою, почув: Та її тут чортма, отієї рибки. Геть усю перетруїв Андрушів-ський цукрозавод. А щоб я не дуже побивався, мені порадили змотувати вудочки і перебазуватися на Пустоху. Пустоха це, як з’ясувалося, річка, у водах якої риба дуже любить пустувати. Чогось там вип’є, чимось закусить і вже, гляди, валяється без пам’яті, задравши черевце до неба. Отак, пустуючи, віддали душу богові геть усі лини і коропи в ставках колгоспу ім. Ватутіна. Кинулися люди рятувати рибу пізно. Принюхалися, а від неї тхне жомовою кислотою, яку випустив у воду Червонський цукровий завод. Так звелів вчинити директор заводу т. Ігнатенко. Попустував собі чоловік, а за водою попливло понад 20 тисяч карбованців колгоспних грошей. Скажемо відверто дорогі пустощі! Ні, вирішив я. Тут мені робити нічого. Піду на Тете-рівку. Отетеріли, чи що?! вирячився на мене такий же, як і я, невдаха. Та в цій річечці не те що риба, а крокодил і той не виживе. Хіба ви не знаєте, яку гидоту сплавляє Янушпільський цукрозавод? Я не знав. Отож, зваживши на нові обставини, вирішив піти на Гнилоп’ять. Гнилоп’ять уже не та, якою була кілька років тому, впевнено заявив я. Моя впевненість грунтувалася на фактах: не так уже й давно за отруєння цієї річки на лаву підсудних сів директор Бердичівського шкірзаводу т. Авраменко. І не тільки він, але і головний інженер підприємства, і кілька інших заводських працівників, причетних до цієї брудної справи. Це ви так гадаєте? обпік мене насмішкуватий погляд. У такому разі можу вас поінформувати: ще і нині в районі Ьер дичева в Гнилоп’ять щодоби спускають до 8 тисяч кубометрів отруйних вод. А ви в Гнилоп’яті хочете рибу спіймали.. Наслухавшись таких неприг «их вістей, я скептично поглянув на свої вудочки. Спересердя навіть хотів було їх поламати, але передумав і закинув до... протокольного архіву Житомирського облвиконкому. І, уявіть, на цей раз мені повезло. Я виудив звідтам от-та-кенну постанову про боротьбу з забрудненням річок. За нею ще одну, вдвічі більшу, обов’язкову і категоричну. А за цими двома ще з десяток…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"