ГУМОР І САТИРА

Перець 1969 №24 Сторінка 11

/ Перець /Журнал перець / Рік 1969 / № 24 / Сторінка № 11

Перець 1969 №24 Сторінка 11. Одного разу, коди учні вже добре-таки притомились, прочинилися двері, і в клас вкотився, як бочка з-під пива, отець Гаврило. Діти зразу притихли, мов миші. Вони завжди з трепетом ждали уроку релігії. Тремтіли і завмирали не так перед самим панотцем, як перед його вишневою палицею, з якою він ніколи не розлучався. Вона частенько гуляла по спинах дітвори. Миколка Гандрабатий, якому найчастіше перепадало, норовив завжди вислизнути з класу, як тільки помічав крізь вікно опасисту постать отця Гаврила. На його біду, панотець полюбляв, як і нині, появлятися у школі несподівано. Своєю палицею отець Гаврило вмів послуговуватися краще, ніж досвідчений рибалка підсакою. Облюбувавши жертву, він обертав палицю загнутим кінцем, спритно закидав кавулю на шию ошелешеному рабу божому Василькові чи Михасеві, й не встигав ще той і писнути, як уже лежав долілиць на стільці, а панотець, ніби дбайлива газдиня, щиро заходився вибивати з його штанів ще позаторішню пилюку. Торговицька дітвора називала позаочі свого душпастиря гицлем... Коли отець Гаврило вкотився до класу, учні зірвалися з місця і врізнобій закричали: Слава Ісусу Христу! Навіки слава, хитнув їм лисиною панотець і поклав на стіл капелюх і палицю. Пані добродійко, звернувся він до вчительки, ідіть собі, прошу, до своїх, кгм, апартаментів. А я займуся трохи цими шибениками. «Шибеники» прикипіли до місць, зіщулились. Кожен з них ладен був шмигнути під парту. Навіть кращі учні посоловіли. Лесь одним оком покосився на свого сусіда: Гандрабатий, спершись ліктями на коліна, з тугою дивився у вікно... Отець Гаврило обвів клас суворим поглядом: Що я задавав вам того разу? Панотець цього ніколи не пам’ятав. «Пом’яни мя, боже», прошу отця вирвався Михась-Заяча губа. Ага, ага... Вивчили-сьте?.. Вивчили-сьмо... невпевнено прошелестів клас. Побачимо, побачимо... Ткачук! Іванко схопився, як ошпарений, облизав пересохлі губи і пискливим, не своїм голосом почав читати. Він проказував цю довгу й нудну молитву такою скоромовкою, наче хотів її якнайскоріше позбутися. Видно було, що хлопець знає її на зубок. Недаром його набожна мама була старшою сестрицею в церкві! Добре, добре, спинив Іванків млинок панотець і показав пальцем на передню парту. Продовжуй молитву, Стефанючко! Щупленька язиката Василинка Стефанюк густо почервоніла, ніби її зненацька зловили на поганому вчинку. Вона для чогось осмикнула спідницю, витерла .рукавом носа і почала продовжувати молитву. Дівчина знала її нетвердо, а може, від хвилювання в неї язик заплітався. Вона часто заїкалась, ковтала слова, як галушки, спотикалась на незрозумілому, але брела відчайдушно вперед, наче людина, що хоче вирватись із трясовиння. Отець Гаврило невдоволено крутив головою, плямкав губами. Він різко обірвав плутане патякання Василинки і кивнув у куток: На коліна! Дівчинка голосно розплакалась і подріботіла в куток, ковтаючи сльози. Далі ти! тицьнув отець палицею в груди Миколки. Гандрабатий трохи зблід від несподіванки, поволі підвівся, аж парта заскрипіла, і, на диво всім, почав читати молитву без зупинки. Лесь з полегкістю зітхнув: молодець! Втри носа всім, Миколко! «ПРИБИВ писком ТРИ ЛАТИ...» (З оповідань про Леся Мартовича) Та Лесь радів за товариша даремно. Миколка так калічив слова, що отець Гаврило щомиті хапався за щоку, наче йому виривали здорового зуба. Раптом хлопець зупинився, ніби натрапив на колоду, яку ні обійти, ні об’їхати. Він спантеличено озирнувся на клас. При понтійському Пілаті, пошепки підказав йому дальші слова молитви Лесь. Прибив писком три лати! випалив Миколка. Клас спочатку отетерів, а потім зайшовся реготом. Як ти сказав, бовдуре? насупився панотець. Миколка мовчав. При пон-тій-ському Пі-ла-ті, дурню! по складах вимовив отець Гаврило. Повтори! При попівській палаті, дурню, скоромовкою пробурмотів до решти спантеличений хлопець. Він ніяк не міг збагнути, чого від нього хочуть. Кпиш собі, єретику? побагровів панотець, і його палиця, як вудка, вихопила з місця Ми-колку. Хлопець спробував вхопитися за парту, але це його не врятувало. Він уже лежав на стільці, а важка вишнева кавуля панотця затанцювала по його спині... Леся наче щось підкинуло в парті. Він вибіг посеред класу і вчепився попові за руку: Отче парох! Не бийте! Миколка не винен. Він просто не зрозумів... Очі отця Гаврила налилися кров’ю: Геть, щеня! Теж палиці захотів? замахнувся на Леся, але не вдарив. Перестав катувати й Миколку. Мабуть, стомився... Залишишся, опришку, в школі, поки не вивчиш молитву! відсапавшись, сказав Миколці панотець і накинувся на учнів: Ану, марш звідси! Щоб вашим духом тут не пахло! Дітвора тихцем вислизнула з класу. Отець Гаврило зачинив на ключ двері... Не встигли школярі ще й до церкви дійти, як їх догнав захеканий Миколка. Як же ти вибрався з класу? оторопіла малеча. Х-ха, а вікно нащо? Висадив ліктем і будьте здорові! Це тобі даром не минеться... А я більше до школи й кроку…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"