ГУМОР І САТИРА

Перець 1969 №24 Сторінка 7

/ Перець /Журнал перець / Рік 1969 / № 24 / Сторінка № 7

Перець 1969 №24 Сторінка 7. Мал. В. ЮЖНОГО Ще тижнів за три до Нового року Марія Се-менівна почала потроху гризти Івана Івановича. Що ти собі думаєш? Люди вже дістають ялинки, а в тебе й за вухом не свербить. Іван Іванович намагався підвести під свою бездіяльність наукову базу Зараз візьми, то з неї голки обсипляться, буде штурпак штурпаком стояти, кому це потрібно? Але Марію Семенівну нелегко було збити з пантелику. Поставимо на балконі і нічого, не обсиплеться. Ти, головне, ялинку дістань, а решта не твоя печаль. Якось увечері до ни.х зайшов Стопацький. Розмова сама собою з'їхала на ялинки та зустріч Нового року. Розумні люди роблять як, повагом говорив Стопацький, з огидою сьорбаючи чай, розумні люди роблять як? Розумні люди встають вдосвіта і першою ж електричкою шмаляють у район Боярки чи Малютинки. Пойняв? А там на руках у пацанів купляють ялинки екстра-шик-люкс-класу. Пойняв? Тільки мішка треба взяти з собою, бо міліція та дружинники присікають цих негоціантів і можуть ялинку конфіскувати. Хто тебе знає, чи ти купив ялинку, чи сам везеш продавати. Пойняв? Перспектива вставати вдосвіта, їхати чортій-куди, мати багато шансів на неприємні контакти з міліцією зовсім не всміхалася Івану Івановичу, і він несміливо натякнув, що, мабуть, в місті будуть ялинкові базари, як і минулого року. Брось! махнув рукою Стопацький і з ненавистю подивився на чайник. А Марія Семенівна тільки руками сплеснула: Бачили, який розумний? Та що ж там буде, на тому базарі? Самі штурпаки? Йому, бачте, ліньки встати вдосвіта. Нічого не вийде, встанеш, спати я тобі не дам! І не дала, розбудила. Ні автобуси, ні тролейбуси ще не ходили, і до самісінької електрички Іван Іванович тьопав пішки. Було холодно, хотілося спати, тротуар обледенів, і поки Іван Іванович сів у вагон, то прокляв усе на світі, а найперше язичеський, варварський звичай зустрічати Новий рік обов’язково з ялинкою. Але йому колосально повезло. Десь на третій чи на четвертій зупинці ще з вікна вагона Іван Іванович помітив те, що шукав. Недалеко від перону, просто в снігу, стояв хлопчисько і тримав за чубчик красуню ялинку. Іван Іванович підбіг до нього і, задихаючись, запитав: Продаєш? Умгу, шморгнув носом хлопчина. Скільки хочеш? С і м. Карбованців? Ні, копійок! зухвало пхикнув хлопчисько. Був він хоч низькорослий, але якогось невиразного віку. Про таких кажуть: «Маленька собачка до старості щеня». Хлопцеві могло бути і дванадцять, і всі шістнадцять років, але відчувалося, що це «негоціант» зі стажем. Та май же ти бога в серці, гарячкував Іван Іванович, на ялинковому базарі... Ну й купляйте на ялинковому базарі, грубо перебив його хлопчина, ви спочатку скажіть, чи знайдете на ялинковому базарі таку красуню! Ялинка й справді була гарна. Струнка, пухнаста, дуже симетрична і в міру невисока, якраз для малогабаритної квартири. Але й сім карбованців теж гроші. І не малі. Іван Іванович торгувався завзято. Вдалині почувся стукіт коліс електрички. «Перехватять!» стурбовано подумав Іван Іванович. Ну кажи остаточну ціну! І не по-моєму, і не по-твоєму! П'ять карбованців! Совісті у тебе на п’ять копійок! Не хочете, не треба. Зараз її у мене з руками відірвуть, хлопчисько кивнув у бік електрички. Іван Іванович і сам це розумів, то, не торгуючись, встромив йому в руки п'ятірку. «А яка ж красуня!» аж…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"