ГУМОР І САТИРА

Перець 1969 №11 Сторінка 5

(Усмішки)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1969 / № 11 / Сторінка № 5

Перець 1969 №11 Сторінка 5 - Усмішки. Мал. В» ГОРБАЧОВА На черв'яка не клює... На горох не клює... - КЗАМЕН з російської літератури 1 вісімнадцятого сторіччя застав І мене, студента-заочника Літера- І турного інституту зненацька. Напередодні ні про який екза-Д мен і мови не було. Ми славно І погуляли на іменинах старости групи і спати полягали пізненько. І раптом, ще й семи не було, мене будять: Вставай! Професор погодився прийняти екза мен достроково. Нащо? злякався я. Як то нащо? Ми вчора домовились. Останній екзамен і по домівках. Грошей у всіх залишилося не густо. Дорога до інституту трохи освіжила мою голову, але не на стільки, щоб я міг пригадати те. чого не знав. «Кантемир» жахливо лаконічно значилося в другому питанні витягнутого мною білета. Не рятувала мене і відносна легкість першого питання. Було воно досить загальним, з тих, які не дають розгорнутися. Не встигнеш почати, як уже чуєш голос екзаменатора: «Досить, переходьте до наступного питання». А наступне якраз Кантемир Сідайте, сідайте, люб’язно перебив мої невеселі роздуми професор, і я побрів до столу... Десь у потаємних глибинах моєї пам’яті ворухнулося, що в Одеській області є станція Кан-темирівка. Але чи названа вона так на честь Кан-темира, чи на честь легендарної Кантемирівської дивізії, я не знав. Тільки-но професор відійшов до вікна, як я встиг просигналізувати хлопцям- «Горю! Кантемир!» Порятунок не примусив себе довго чекати. За мить я розгортав гармошку-шпаргалку, де значилось «Освічений молдавський дворянин. Боровся На хліб не клює... Я їй покажу, як вередувати! за загальну освіту». Ледацюга, не міг написати трохи ширше. Професор все ще дивився у вікно, і я встиг відправити тривожну депешу «Що написав Кантемир?!! Гади!!’» З насолодою вдихнувши напоєне тополиним цвітінням повітря, професор поволі одійшов від вікна і попрямував до столу, метнувши в мій бік сталистий відблиск окулярів. «Та-ак, сумно констатував я, момент втрачено Доведеться задовольнитися «освіченим, як на той час, дворянином», розчинити цю думку якомога рідкіше, а на питання, що він все ж таки написав, довго й скорботно терти чоло. Може, й натру? На трієчку? І тут позаду почулося щось на зразок електричного розряду. Я знав, що це. Це мій приятель Коля Бутов рвучко видер із загального зошита сторінку. Зараз він напише великими літерами все що треба. Такі плакати виставляють болільники на стадіоні. Там значиться: «Молодці!», «Суддю на мило», або ще що-небудь. Але Коля мусить виставити плакат зовсім іншого змісту. Тільки б одноразово зі мною не глянув у той бік професор. Витримка, ще трохи витримки' Три секунди, п’ять... десять... час! Я блискавично озирнувся, а Коля так само блискавично підняв плакат і в од ну мить заховав його. Але я все ж таки встиг! Спокійно, з почуттям реставрованої гідності я дописав у своєму легальному блокноті: «Ода куму моєму». Готуючись до відповіді, я відчував, як співає моя душа. «Ода куму моєму».. Кантемир Та-ак мислення моє стало логічним і послідовним. «Що таке ода? запитував я сам себе і сам собі не без задоволення відповідав: Це вірш, що вихваляє, до того ж він часто…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"