ГУМОР І САТИРА

Перець 1969 №01 Сторінка 9

(Гуморески)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1969 / № 01 / Сторінка № 9

Перець 1969 №01 Сторінка 9 - Гуморески. І СТІНИ ВУХА МАЮТЬ І сіпнув же мене чорт висловити на адресу нашого директора критичне зауваження Власне, не зауваження, а лише свою, можливо навіть, не досить дозрілу думку Було це, пам’ятаю, у понеділок, з самого ранку. Тільки-но посходились ми на роботу, посідали за столи, як хтось, невідомо з якої нагоди, і почав: хороший у нас директор, розумний, діло своє знає, твердо на своєму місці сидить. А я, не вщипнувши себе за вухо, візьми та й ляпни: У таке, кажу, крісло кого й не посади, то не випаде. Ніжки дубові, міцні, спинка теж не відвалюється. У такому, додаю, я б теж сидів. Бовкнув я все це та ще й гигикнув, як у порожню діжку. Ніхто мені не заперечив, ніхто мене й не підтримав. Тільки в кімнаті стало тихо-тихо, немов у домовині. Було навіть чути, як Серафима Михайлівна слину ковтнула Та за кілька хвилин все ожило і ввійшло в своє русло. А десь через півгодини мене викликали до директора. Зустрів мене Олександр Андрійович посеред кабінету. Зустрів, вклонився до землі і, зробивши розмашистий жест рукою, вказав на своє крісло: Прошу, Павле Гавриловичу! Прошу, дорогий. Сідайте і керуйте! Що ви, Олександре Андрійовичу, розгубився я і відчув, як вогнем запалали мої щоки, вуха і навіть потилиця Навіщо такі жарти, Олександре Андрійовичу. Кожному своє, белькотів я А ви не бійтесь, все ще показував на кріс ло директор. Сюди кого не посади, то не випаде Ніжки дубові, міцні, спинка теж не відвалюється Я кліпав очима. Я не міг втямити, звідки директор знає все дослівно, що я сказав півгодини тому Нікого ж він не викликав, і ніхто ж, наче, з кімнати не виходив. ГУМОРЕСКА Вагаєтесь? Боїтесь! - лаі і ш ж іни мніїкок) дошкуляв директор, Ну, і араід, і ні і. А паду маєте, я вам завжди уступлю цс крісло Присоромлений, розбитий ви.чод я « к.ібілгіу Здавалось, підлога хитається під ікцами А н то лові єдина думка: «Хто?» До кінця дня працю вати вже не міг. Зате о мене виїрін о нпі и.і.ін Мине кілька днів, і я будь-що налагоджу йор мальні стосунки з директором А може, й дружну заведу. Уже на другий день я приступив ло ідійснення плану. З сонцесяйним обличчям я підійшов до Серафими Михайлівни. Чому саме до неї? Бо вона давно дружить з жінкою директора. Між іншим, я вчора пожартував, найприємнішим голосом прошепотів я на вухо Серафимі Михайлівні - - Насправді ж глибоко розумію, що Олександр Андрійович прекрасний директор. Я за нього у вогонь і в воду. Коли я відійшов. Серафима Михайлівна хвилин кілька порпалася в паперах, а потім взяла якусь папку і, з виглядом заклопотаної людини, вислизнула з кімнати. «Клюнуло», подумав я і страшенно зрадів своїй винахідливості. Жінка ж не може тримати в собі секрету й п'яти хвилин. Скоро Серафима Михайлівна повернулася, сіла за стіл, а я з нетерпінням чекав виклику. Та мене так ніхто й не потурбував за весь день. Перед тим, як іти додому, я довгенько вештався поблизу директорового кабінету, доки таки не побачив Олександра Андрійовича Але в його очах, крім зневаги до мене, я нічого нового не прочитав. У середу я підстеріг Грицька Панасовича Жолоба, нашого головного технолога, який, кажуть, колись вчився разом з Олександром Андрійовичем. Цікаво, а наш директор і в студентські роки був таким здібним, як тепер? випалив я скоромовкою. По-перше, здрастуйте, ошелешив мене Жолоб.- - ГІо-друїе, Олександр Андрійович у студентські роки ще…

Гуморески

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"