Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1969 №17 Сторінка 4

(Гуморески)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1969 / № 17 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1969 №17 Сторінка 4 - Гуморески. Недавно щось дивне сталося з моїм сусідою Іваном Федотовичем: повернувся звідкись серед білого буденного дня таким франтом, ніби на перші гулі ходив. Однією рукою пригортає до серця чималий букет бузку, а в другій новісінького транзистора тримає. І сам аж сяє. Чи не з побачення, молодий чоловіче? питаю жартома. Майже вгадали! Пішов на пенсію! життєрадісно відповів Іван Федотович. Ось бачите? Щойно піднесли від усього колективу... І гордо тицьнув на мідну платівку, припасовану до транзистора. Там було чітко викарбувано: «Відпочивай спокійно, дорогий друже! Ми надовго збережемо пам’ять про тебе в своїх серцях. Твої колеги.» Так-то! Віднині я сам собі пан. Захочу в кіно піду, захочу до кафе чи ресторану подамся, а то можна й у планетарій... І ні тобі засідань, ні нарад, і ніякий біс не дрочитиме тебе повсякчасно, мов гедзь коняку літньої пори. Закортить спати спи, ліньки нападуть лежи. Одне слово, така в усьому полегкість, ніби в космос вилетів і в стані невагомості опинився... Ну що ж, зичу вам усього-всього... міцно потиснув я руку Івану Федотовичу. Відпочивайте собі на здоров’я. Ні пуху вам, так би мовити, ні пера!.. Саме в цей урочистий момент транзистор за- шкварчав і піднесено ой, гуля-а-ю я-а-а!» видав у ефір: «Гуля-а-ю я, ГУМОР ЕСКА Супроводжуваний тим оптимістичним наспівом, Іван Федотович випростав плечі й статечно посунув до своєї резиденції. Перед ним відкривався широкий звабливий світ... Наступного дня знову зіткнувся я з Іваном Федотовичем. Цього разу стикування мало не коштувало обом нам гуль на лобах, бо Іван Федотович дуже поспішав. Опріч того, з ним сталися значні метаморфози. Розкішна сорочка-ви-шиванка перевернулася на рябенький піджачок, а пожмаканий капроновий брилик робив Івана Федотовича дуже схожим на сірого вовка в бабусиному чепці з казки про Червону шапочку. В одній руці тримав він сіточку з кількома пачками суперфосфату, в другій кошик, звідки визирали свинячі ратиці... Либонь, бігали до планетарію дивитись схід сонця? дипломатично запитав я. Застав мене той схід на базарі, захекано пояснив Іван Федотович, та ніколи було роздивлятись, і, втираючи лоба, заклопотано додав: Хоч би ж чого не забути... По тому вихопив з кишені папірця й швиденько забубонів: «Збігай на базар купи ніжки на холодець, а тоді в «Господарчих товарах» добриво...» Так-так... «А як звариш холодець, мотнися на дачу й швиденько перекопай там ділянку. Після того натри паркет, вибий килими, почисть люстру, вимий туа...м-м...» Ну, далі вже дрібниці. Це моя Ольга написала. їй, бідненькій, ще цілий рік тягти до заслуженого... Ой, що ж це я розпатякався! Бувайте... І Іван Федотович зник. ...Третього дня Іван Федотович об’явився десь у парку, в компанії двох опецькуватих і дуже галасливих міні-суб’єктів. Суб’єкти ті лежали поруч у колясці, яку енергійно пхав поперед себе Іван Федотович. Це були близнюки Тяка і Сяка (в перекладі на дорослу мову Віталік і Славик). Побачивши мене, Іван Федотович пошкрябав неголену бороду й відсапався. Побіжи-побіжи та й сядь, поскаржився він. Біда з цим несвідомим елементом: репетують, а чого й самі не знають. Залишив, бач, синок писульку: «Ти, тату, погуляй з пацанами все одно маєш горобцям дулі давати. А ми з Нелькою побігли. Мені треба сьогодні позбутися ще одного хвоста, а Нелька здаватиме кінцівки. Прошвирніться гуртом до молочної кухні розрахуєтесь за минулий місяць. Заразом не забудь заплатити розстрочку за мого моторолера. Гроші, здається, у твоїй правій кишені ти ж, мабуть, уже одержав пенсію?» То оце возились ми вже й до кухні, і до «Спорттоварів», і зоопарк відвідали, а їм хоч би що! Ревуть, наче на стадіоні. А до вечора ж іще ой як далеченько! Чи не податися нам ще на виставку передового досвіду абощо?.. Немовби радіючи з такої перспективи, Тяка і Сяка…
 Гуморески

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"