Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1969 №17 Сторінка 2

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1969 / № 17 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1969 №17 Сторінка 2. Дмитро МОЛЯКЕВИЧ ТА ЩЕ Хні V» і 4 І г 4г, і V І А 1 : і - і 1 І 'Я Усюди свого носа тикав, Багацько всяких бачив див. Спочити сів, бо душно, парко Та як утнуть у парку шпарко Враз музиканти-джигуни! Еней притьмом зірвався з лави, Повів плечима, вус розправив І хвацько підтягнув штани. « ТРОХИ ЗА НЕЮ Рвонувсь навприсядки ушкварить, Уже й матню в кулак затис, Та глянув, як танцюють пари, Махнув рукою лиш і скис: То повзали, немов би сонні, То хвицали, неначе коні, Що аж мокрів од поту лоб. Не знали танців сих троянці. Що ж, інший час, то й інші танці, Як то сказав би хвилозоп... Енея наче підмінили: Занудьгував не милий світ. Всі на Олімпі говорили, Що це з похмілля чи пристріт. Він за Полтавою ж нудився, Бо хоч «у Трої народився І мамою Венеру звав», Але була таки Енею Полтава рідною, своєю, І, звісна, річ, не без підстав. Дорогу вибравши знайому Та ще й питаючись людей, За тижнів два уже й додому В Полтаву причвалав Еней. І мало не зазнав неслави Не упізнав, було, Полтави! Та це й не диво, прошу вас, Бо літ либонь уже із тридцять, Як на Полтаву подивиться Його приводив Воскрекас *. 1 * я л с п. п і л І: І І У ній бо ж народився знову Вже більш як півтораста літ. Взяв наші звичаї і мову Та звідси ж вирушив у світ. То й річ відома, зрозуміло, Що гвалт! Енею закортіло Поглянуть, як там земляки, Та Котляревському Івану Чолом оддать синівську шану, Бо хресний батько це ж таки! Там, де була місцина гола, Такі будинки, що аж-гей!.. Йде, розглядається довкола І аж прицмокує Еней. Коли це глядь!.. О рідна мамо! Реклама перед носом прямо Така: «Полтавські галушки». Анхізович, ковтнувши слину, Сусіль туди у цю ж хвилину, Бо грали марш уже кишки. Там на горі крутій, на лавці Про шведа люди річ вели. Повідали й про те полтавці, Як пинхви доброї дали Отут фашисту-супостату. При цім Еней прорік цитату (Хоч не мастак він до цитат): «Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат» ВІ в Йде повз Будинок він культури, Та, підійшовши до дверей, Почув, що там дзвенять бандури. Заскочив на концерт Еней. Там вигравали не артистки Самодіяльні бандуристки; А потім танець був «Гопак» Навприсядки і вихилясом, І так співав хлопчина басом Тріс тахтаулівський би дяк! Це ж він Анхізову дитину На наський лад перехрестив, Обпатрав з неї всю латину І в сіряку гулять пустив. Та дав живу козацьку вдачу, Веселе слово на додачу, І вийшов хлопець хоч куди! Де треба, може дати хльосту, За товариство в воду з мосту! І вийде знов сухим з води! Угледів там наїдки ласі, А замість різних варенух Таке стояло на шинквасі, Що аж перехопило дух. Не зна, що їсти-пити брати Битки, котлети і салати Несли полтавці на столи, Ромштекси й інші лигоманці, Яких не відали троянці, І навіть галушки були! ліньки: Забув Еней, що значить Хоч ледве ноги вже волік, А загостив до О. Ковіньки, То симпатичний чоловік. І потекла слівце до слова Про Котляревського розмова, Та про його врожайний сміх. Остапа Вишню вшанували, Гребінку, Глібова згадали Та інших земляків усіх. Еней наш праведна натура Дивується: Ото діла! Цікава штука та культура! Раніше не така була: Сиділи ми на вечорницях, Могли іще повеселиться В шинку, якщо пішло на це. Ну, потанцюєм, поспіваєм, Комусь там боки полатаєм Ото і весь тобі концерт! Оце зумисне відзначаю, Бо ще бува, щоб я так жив, Що в «Чайній» не буває чаю, Хоч є все інше на розлив. Тут не в галушці, браття, справа, Бо знатна іншим вже Полтава, Есе ж галушки в Полтаві є! Полтавці, варто це сказати, Чуже уміють шанувати, Але шанують і своє. Оклигавши, поговоривши Про любе, рідне та святе, І, звісна річ, перехиливши Якусь там чарочку за те, Що з Котляревського коріння Росте і множиться пагіння, Й полтавці задніх не пасуть, Еней ще більше звеселився, Господареві уклонився Та й знову вирушив у путь. А з тим як розпрощався залом, Пішов у центр на променад. Тут люду різного чимало Вперед ходило і назад. Гуляли і скубенти браві (Еней вже знав, що у Полтаві Є інститут, і не один), не злічити, «Все люд хороший, працьовитий Зметикував Анхізів син... Було поспільства 1» Хоч на Олімп-горі прописку Еней, як всі безсмертні, мав, Але і там свою колиску Й полтавську хату пам’ятав. А дехто ж, бачите, буває, На рідне косо позирає, Чуже ж випендрює до хмар Еней не…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"