Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1970 №10 Сторінка 2

Журнал Перець 1970 №10 Сторінка 2. Мал. В. ГЛИВЕНКА А про Дмитрука з кожною зустріччю моя думка все вище і вище... Лист у місто Бердянськ, голові виконкому міськради товаришеві КОРНЄВУ особисто. Здоровенькі були, Олександре Васильовичу! Повірте пишу вам цього листа, а в мене ще й досі руна тремтить. Понервував учора та й досі не можу заспокоїтись. Якщо ви бували в наших краях, то, очевидячки, звернули увагу на ту неймовірну зелену красу, яка тан велично царствує навколо нашого столичного Києва. А в цю травневу пору так це взагалі щось казкове, щось неповторне. І все, що є в столиці живого, все. що може ще ходити або їздити, у вихідні дні валом валить на лоно нашої милої, благодатної природи. -Поїхав і я. У Пуща-Водицькому гаю облюбував собі одне райське містечко, розіслав під квітучою черемшиною килимок і блаженствую. Солов’ї просто захлинаються, шпаки їм підспівують, зозулі кують, хрущі над головою гудуть, І на душі у мене так солодко, тан добре, так спокійно, ніби на світі не існує більше ні суворих доган, ні анонімників, ні торбохватів. Людей довкола теж розмостилося чимало, і всі такі милі, тані емоційні, такі симпатичні, що аж душа радується. Слухають собі чудодійну травневу симфонію лісу, горілки в рот ніхто не бере, а всі за милу душу попивають лимонад виробництва подільського райхарчокомбінату, занусюють собі з апетитом, і, уявіть, навіть при всій нашій традиційній пристрасті до різьбарства, ніхто но жика в руни йе бере, ніхто не вирізьблює на білокорій березі всіляких там: «Едін плюс Лора», чи «Не забуду мать родную», чи якихось Інших відомих афоризмів. Самі розумієте, що все це створювало для мене тану атмосферу спокою і благодушності, про яку тільки мріяти можна. І раптом наче грім серед голубого неба! Не грім, а страшна джазова какофонія, яку в нас по радіо прийнято називати легкою музикою. Какофонія дужчає, наближаєть ся, і на галявину випливає мальовнича молода парочка. Він і вона. У лівій його руці теліпається півпудовий транзистор, включений на всі свої кінські сили, а права його руна мертво лежить на її тендітних плечиках. Недалечко од мене й сіли під кущем. Транзистор аж захлинається, а він конвульсійно по-дригує у такт шаленіючому джазу своєю пожмаканою «шкіперською* борідкою, яка чомусь нагадувала мені волосяний килимок для витирання ніг. Дівчина теж поводила себе досить комічно. Поклавши білу голівну-кудельку на його плече, вона весь час робила якісь тані нервові рухи, ніби хтось всипав їй за пазуху добру пригорщу мурашви. Громоподібне джазове божевілля…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"