Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1970 №23 Сторінка 7

Перець 1970 №23 Сторінка 7. Я ПИШУ, а син читає. Тільки пишеться мені не дуже, бо син раз у раз «ставить» запитання. Тату, а що таке «цюпа»? Цюпа це буцигарня. Як, як? Буцигарня, кримінал, в'язниця, тюрма. Ага, я так і думав. Сам здогадався, з гордістю додає він. Тут написано: «Двійко тайня-ків злапали вбивника і небавом доправили його до цюпи». Ну, ну, читай, читай. Не заважай мені... Але за хвилину знову: Тату, а що таке «слухавка»? Телефонна трубка. Я сказав, не заважай мені. А чому «слухавка»? Ми ж не тільки слухаємо, ми й говоримо по телефону? Не знаю, відчепись! Деякий час тихо, і раптом; Тату, я придумав нове слово! Яке? «Говорівка». Що це ще таке? Мікрофон. Але ж так ніхто не говорить! «Слухавка» теж ніхто не говорить, проте ж пишуть. Що я мав на те сказати? Справді пишуть. І ще не таке пишуть. З'явилася якась категорія представників красного письменства, котрі вважають себе знавцями української мови більшими од Тараса Шевченка і Нечуя-Левицького. Правила їхнього «гарного тону» чомусь вимагають, щоб звична теле пали собі навзаєм» (говорили одні з одними на «ти»), «здумую собі», «налучиться», («натрапить»), «робітня» (в розумінні «майстерня художника»), «злецько» (в розумінні «погано»), «городці» (в розумінні «квітники»). Ще? Тоді «пошвидкуємо» далі, може, до чогось і «доправимось». Значить так: «допоки», «блюзнив», «стіл вгинався від лакомитів», «не потраплю» (в розумінні «не зрозумію»), «знакомиті» («багаті»), «незнакомиті» («бідні»), «на взір» («у вигляді»), «гігантські обшири», «шмат сільського крайобразу оточений будинками», «частунки», «перекуски», «не бери мене за правдивого» («не думай, що я справжній»), «нічого тобі бракує окрім віддиху», «коли трохи перегодя ловці роблять між собою переліку, то як правило завше бракує двох останніх носіїв», «що ви так злецько прикриваєтесь», «беруться далі» («йдуть далі»), «але ось уже кілька століть надто покладаються на певність, що лікарі потраплять і забитого воскресити і зцілити порубаного на шматки». Будемо «братися» далі чи досить? Мабуть, досить. Всі ці перли (повний перелік їх можна друкувати в журналі з продовженням) я «вполював» на сторінках однієї лише невеликої книжки для дітей середнього віку, виданої у «Веселці». Це фантастична повість відомого чеського письменника Шафринека, «Ге, людина з Моого» в перекладі на українську (?) мову. Переклав її Дмитро Андрухів, відредагував Б. М. Дзюба. Я навмисне зупинився на «продукції» дитячого видавництва, бо ніде гак «злецько» не перекладають, як у «Веселці». Ніде ви не назбираєте стільки «слухавок», «хідників» і «лакомитів», як у книжках, виданих для дітей! На жаль, книжка, Дружні шаржі Анатолія АРУТЮНЯНЦА Степан КРИЖАНІВСЬКИИ, поет та літературознавець. Злецько швидкуєте, хлопці... фонна трубка поступилася місцем висмоктаній з пальця «слухавці», майстерня (навіть майстерня художника) «робітні», номер журналу «часописові від числа», географічна карта «мапі» (крім «мали» є ще й «путята» це морська карта), тротуар «хідникові», «пішоходові», а часом «краївці». Цей перелік можна було б продовжувати до нескінченності, але я не упорядник «українсько-українського» словника. Я фейлетоніст. Я хочу вам запропонувати уривочок оповіді («оповідь» це «розповідь», «оповідання») про водія вантажного автомобіля, який…


 Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"