ГУМОР І САТИРА

Перець 1970 №21 Сторінка 11

(Народні усмішки)

/ Перець /Журнал перець / Рік 1970 / № 21 / Сторінка № 11

Перець 1970 №21 Сторінка 11 - Народні усмішки. Мал. і. АЛЕКСАНДРОВИЧА ДАЛЕКА РІДНЯ ВИКРУТИЛАСЬ Нехай вибирає: я чи вона? Скажіть, ця дівчина ваша рідня? Рідня, але дуже далека. Нас було у сім’ї тринадцятеро дітей. Я народився першим, а вона останньою. Повідомив Д. ГОРОДЧУК з м. Коломиї Івано-Франківської області. ДВІЧІ ПЕРЕЛІЧИВ Мати попросила шестирічного сина: Сергійну, принеси, будь ласка, картоплі! А скільки? Та картоплин з двадцять. А я ж тільки до десяти вмію лічити. А ти, синку, двічі по десять полічи. Сергійко приносить десять картоплин. Чому ж так мало? питає мати. А я їх двічі перелічив, відповів син. Повідомив А Н ГАРКУША із Запоріжжя Де ти була? запитав жінку чоловік. У магазині. А чого так довго? Видно, яи завше, з кумоньками говорила? Та ти що! У магазині ж нікого не було. А чого ж ти затрималась? Та в черзі стояла. Повідомив А. ФЛОРЯ з с. МартоноШі Новомиргородсько-го району Кіровоградської області. ПОБАЖАВ ЗДОРОВ'Я Куме! А що? Чи то ви вчора чхнули під стодолою? - А я! То дай вам боже здоров'я, бо я думав, що то ваш син. Повідомив Ю. 1. МЕЧЕРЖАК з с. Тухля Сколівського району Львівської області. Через кілька днів після приїзду в Мехіко ми були акредитовані -при штабі преси чемпіонату, одержали посвідчення із зображенням чорного футбольного м'яча на обкладинці і значки завбільшки в пачку сигарет теж з футбольним м’ячем і написом: «РгеП8а». Наше місце під сонцем у ложі преси «Ацтеки» узаконене. Прес-центр отаборився на третьому поверсі готелю «Марія Ісабель» (де отаборилися й ми), ще й вихлюпнувся на другий і на перший. Ми, можна сказати, і «вдома і замужем». У прес-центрі устатковані кабіни для телефонних розмов з будь-яким пунктом земної кулі. Кореспондентам великих щоденних газет чуби стоять свердлом. Раз у раз когось з «сеньйорів» кличуть у кабіну, викликають редакції газет і тих, що розташовані за кілька кварталів від прес-центру, і тих, що у Східній півкулі. У прес-центрі на стінах плакатики-заклики: «Спорт ель пуритані», тобто «чистий спорт без політики». Таких закликів і паперових, і неонових по місту чимало. З усього готелю зібрані телевізори. Вони стоять у прес-центрі. Програма на всіх телевізорах одна футбол. Футбол тут дивляться і по прямій трансляції, дивляться і нескінченні повтори. Телепередачі (прямі і повторні) фінансують багаті фірми і в першу чергу мексіканський філіал фірми, що виробляє кока-колу. За це «кока-кольська» фірма забирає собі левову долю часу телепередач. Робиться це просто і хитро. Коли йде пряма трансляція матчу, кока-кола хлюпає на екрані тільки в перерві між таймами, та коли матч повторюється у відеозапису (а повторюється він кілька разів протягом дня та ще й увечері), тут уже кока-кола бере реванш. Йде матч. П’ять, сім, десять хвилин. Йде собі і йде. Футболісти бігають по полю, коментатор коментує, болільники б'ються в конвульсіях на трибунах. І раптом у грі наступає гострий момент! Треба бити, бити по воротах! Пеле замахнувся ногою, Рівеліно замахнувся ногою, Мурр замахнувся ногою, Мюлер замахнувся ногою, словом, замахнувся ногою хтось із видатних майстрів футболе. Але удару ви не побачите. Стоп машина! Трансляція припиняється на цьому найцікавішому місці, і на весь екран спалахують слова: «Томе кока-кола!» тобто «Пийте кока-колу!» Далі піде художнє вмотивування, як саме робиться оте «Томе кока-кола!» Вам покажуть спітнілу пляшечку кока-коли, пляшечку, тільки-но видобуту з холодильника, вам покажуть, як піниться кока-кола в келихах, вам покажуть чарівний, але спраглий дівочий ротик, що припав до заповітної пляшечки з кока-колою, вам покажуть красивого хлопця-спортсмена, який стомився на тренуванні і тепер тамує спрагу кока-колою, вам покажуть шляхетну родину, яка гуляла в лісі, находилася, натомилася і, як немовля до материнських грудей, припала до пляшечок кока-коли, вам покажуть, що «Томе кока-кола!» практично всі і практично скрізь. Потім рекламуватимуться високі каблуки модних туфель, якісь електромотори, акції, але все це побіжно, все це між іншим. Головне: «Томе кока-кола!» Фірма фінансує передачу, отже... «На чийому тину сидиш, того пісеньку й співай» каже англійська приказка. Футбольний коментатор, який тільки-но вів репортаж, старається, бідолаха, з шкіри лізе, переконує болільників: «Томе кока-кола!» Нарешті рекламний ролик кінчається, і Пеле чи Рівеліно, Мурр чи Мюлер з люб’язного дозволу фірми можуть вдарити по м’ячу. Трансляція матчу іде далі, щоб знову в найцікавішому місці перерватися, щоб знову вас пере- Микола БІЛКУН їішиїимк і( конати: «Томе кока-кола!» Через ці перерви, а їх у матчі кільканадцять, події на полі починають здаватися нескінченними. І вони таки й справді тягнуться вдвічі довше. Але, незважаючи на такий набридливий «кока-кольний» гарнір, дивились ми репортажі з великим задоволенням. Дивились і слухали. Так, так і слухали, як це не парадоксально при наших «знаннях» Іспанської мови. Репортажі велись так темпераментно, так щиро, що не треба було слів вистачало інтонацій. Якось у нас зайшла розмова, в якій узяли участь професіонали-комеитатори Коте Махарадзе з Тбілісі, Анатолій Барчуков з Києва, відомий футбольний суддя і коментатор казахського телебачення Володимир Толчин-ський. Професіонали закинули нам, журналістам, справедливий, на мою думку, докір: Ви чуєте, як коментують матчі наші колеги, мексікан-ські хлопці? Подобається? Подобається. А спробував би хто-небудь з нас вести репортаж у такому стилі! Ого! Та ви б нас у фейлетон, та ви б нас роздерли за такий репортаж. Чомусь запанувала у нашій пресі думка, що радіо- чи телекоментатор мусить бути схожим на той автомат, який відповідає по телефону про точний час. А запалити глядача чи слухача, а зацікавити, підбадьорити, вселити в нього спортивний дух, розвеселити (про розсмішити ми боїмося й подумати), виходить, коментатор не має права? Розпалилася суперечка, в якій я, каюсь, грішний, твердо став на бік коментаторів. Справді, хіба це стосується тільки спортивних коментаторів? А наші економічні, політичні і ще решта коментаторів, а наші теледиктори (за дуже бідним винятком) який еони непривабливий 'вигляд часто мають на екранах телевізорів! Як вони страшенно бояться «випасти» з кадру, відірвати очі від папірця. Як рівненько, як дерев'яно сидять вони перед нами, точно до міліметра посередині екрану, і від того одерев'яніння часто дуже цікаві й…

Народні усмішки

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"