ГУМОР І САТИРА

Перець 1971 №03 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1971 / № 03 / Сторінка № 3

Перець 1971 №03 Сторінка 3. Усмішка - Одні, мабуть, сприймуть це, як звичайну розповідь про те, як не вдався переліт з одного міста а інше. Другі, можливо, сприймуть це, як гімн усмішці. А треті як заяву чи скаргу. Кожен сприйматиме залежно від свого настрою. Так от, власне, про настрій і йдеться. ...В аеропорт Жуляни я прибув у чудовому настрої. Цьому, зокрема, сприяла й прекрасна сонячна погода, яка, на мужицький розум, була, безумовно, льотною. Однак невдовзі з'ясувалося, що погода це одне, а «метеорологічні умови на трасі» то зовсім інше. Бо дикторша аеропорту бадьорим меццо-сопрано почала відкладати рейс за рейсом. Але про мій рейс вона чомусь мовчала, а в довідковому бюро запевняли: для турбот підстав нема. Про те, що мій рейс все-таки відмінено, я дізнався у чергового по аеропорту в той момент, коли літак, згідно з розкладом, уже мав набирати висоту. Виявилось, що аеропорт призначення трохи підмочений дощами і не зможе прийняти лайнера. Чому про це стало відомо лише в останній момент, я так і не второпав. Про всяк випадок поцікавився у чергового: в який спосіб Аерофлот, з яким я вступив у ділові стосунки, збирається відшкодувати мені збитки, пов’язані з тим, що не прибуду своєчасно на місце, що в мене по суті пропаде цілий робочий день? Черговий спочатку глянув на мене отетеріло, але згодом, наче збагнувши щось, розвів руками й розплився в посмішці. Я не скажу, що він усміхнувся бадьоро, привітно. Це скоріше була якась розгублена посмішка. Але все-таки це була посмішка! І вона зробила свою справу. Ми весело розпрощалися з черговим, мені повернули гроші за квиток. Відтак сів у таксі й попросив шофера їхати на вокзал. Тут же надійшло ще двоє невдах їм теж треба було на вокзал. Водій, узявшись за кермо, одразу ж сердито кинув мені: Куди ви поклали портфель?! Хіба ж можна сюди класти? Він же заважає водієві! Заберіть його собі на коліна! І ніколи в житті сюди не кладіть! Запам'ятайте це! Невже люди не розуміють! І пішов, і пішов, і пішов... Півдороги скиглив і буркотів, як, подейкують, уміють буркотіти лише свекрухи та тещі. Я особисто цього не знаю, бо свекрухи, звісно, не маю, а теща моя ніколи не буркоче. А от шофер мені настрій таки зіпсував. І я спіймав себе на тому, що обмірковую, як би йому помститися. Коли доїхав придумав. На лічильнику було 95 копійок. Я швидко пригадав (десь читав!) правила: як треба розраховуватись, коли їдуть троє. Розділив 95 на три, вийняв тридцять п'ять копійок і подав водієві. Яка сума лежить на його долоні, він розгледів, коли я вже вийшов із машини. Що це таке?! просичав він. Тридцять п'ять копійок??? Здачі не треба, спокійно кинув я, зачиняючи дверцята. Крізь скло я бачив, як виразно, наче у німому кіно, він ворушив губами я здогадувався, що він виголошував тираду, яку безпечніше виголошувати тільки в німому кіно. Я не став записувати номера машини й розшукувати потім нахабного шофера: він (принаймні з його власної точки зору) і так уже був жорстоко покараний... А от якби він усміхнувся... Та про це трохи згодом. У привокзальному поштовому відділенні я спостерігав таку сцену. Громадянин підходить до віконця з телеграмою. А в цей момент дівчина (яку, схоже, вже встигли переконати, що вона гарна) підводиться, в зарплаті відходить від…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"