Звідки пішла...
Я довгі роки дружив з критиком Воло@
димиром П’яновим і деякий час, дуже,
на жаль, короткий, з видатним поетом —
нашим безсмертним класиком Андрієм
Малишком. Завдячуючи цим людям, я й
оселився в письменницькому коопера@
тиві "Конча@Заспа".
Працюючи в журналі "Перець" з 1963
року, я пам'ятаю як перчанський худож@
ник@шаржист, карикатурист Анатолій Арутюнянц роз@
повідав нам про свою першу зустріч з Андрієм Малишком.
Андрій Самойлович готувався у 1962 році до свого, як у
"Перці" завжди пишуть, першого 50@річчя. "Перець" вирі@
шив подати його дружній шарж на своїх веселих сторін@
ках.
Напередодні ювілею письменника до Андрія Самій@
ловича Малишка і приїхав Анатолій Арутюнянц. Під час
створення шаржу Арутюнянц не без посмішки на устах
весело розповідав, як він малював іронічний портрет без
двох місяців 50@річного Андрія Малишка.
— Приходжу до нього. Він запрошує до кабінету. Я бе@
русь за олівець і починаю малювати. Андрій Самойлович
деякий час дивився на мене, а потім несподівано запитує:
— Анатолію, судячи із прізвища, воно у вас вірменсь@
кого походження. А як вашого тата звали, як до вас звер@
татися по батькові?
— Серкісович, — відповідає Арутюнянц. — Але, щоб вам
було легше вимовляти, можете до мене звертатися Сер@
гійович.
7