
СІЛЬ НА РАНУ
— Дерев’янко, ти для чого стоїш на воротах? Для
краси? — проробляв сторожа у своєму кабінеті директор
цегельного заводу Богдан Петрович Сич.
— Ні-і... Охороняю... — розгубився той.
— Тоді чому водій отого червоного КамАЗа відкрито крав
цеглу? Чи ти спав?
— Боже збав. А той парубчак, Богдане Петровичу, взяв
тільки дві цеглини. Каже, під колеса підмостити. Я, звісно,
дозволив...
Сич поправив окуляри, постукав олівцем по столу.
— Значить так, Федоровичу! Ще раз побачу — начувай-
ся. І щоб потім не ображався.
Переляканого сторожа мов вітром здуло. Не встигли
зачинитися двері, як ускочила секретарка.
— По міському — Саприкін з електротехнічного заводу...
— Салют, Богдане Петровичу,— весело защебетала
телефонна трубка. — Справа є — виручай. Тільки на тебе
й надія. Знаю, що на твою опалювальну піч потрібен
електродвигун. Дамо і встановимо. Тільки продай з півтисячі
5