
— Звичайно, звичайно,— розцвів білозубою посмішкою
директор цегельного заводу. Спритно відсунув склянку чаю
і прожогом кинувся до дверей, на ходу простягуючи для
потиску руку. На порозі стояв невисокий, круглий чоловічок
з величезним, мов дорожня валіза, портфелем і плащем через
руку. Його очі хитро бігали по кабінету, величезний, як
бараболя, ніс вигравав усіма кольорами райдуги.
— Добрий день,— прогугнявив дорогий гість.
— Добридень, добридень,— залопотів Сич і підсунув
Ступавці пухке крісло. — 3 чим завітали?
Та «колобок» вдав, що не почув запитання. Ретельно
оглядав кабінет, наче був тут уперше. Зрештою мовив,
виважуючи кожне слово:
— Завітав запропонувати шпалери. Ви ж, якщо не
помиляюся, збиралися робити ремонт.
— Аякже,— аж підскочив від. радості Сич. — Покажіть-
но!
7