
І СМІЄТЬСЯ, І ЗАСУДЖУЄ...
Є на нашій славній Україні навіть далеко й поза Україною
знана річка Уславилася ж вона так широко тим, що «там дів-
чина веду брала — чорнобрива, молода». А на тій річці услав-
леній. на Ятрані тобто, — а як іще точніше, то в Голованівсько-
му районі на Кіровоградщині — є село Полонисте. Так от саме
в тому селі 1 січня 1929 року на світ білий Петро Сиволап з'я-
вився. Потім він з'являвся там не раз: будучи студентом юри-
дичного факультету Львівського держуніверситету, на канікули
до батьків приїжджав...
У ті роки студентські тягло Петра не тільки до домашнього
маминого борщу, а й до гумору. От І почав він гумористичні вір-
ші писати.
Не вивітрився цей потяг і тоді, коли Петро Спиридонович
після університету пішов юристом працювати. Тягло, тягло, аж
поки не закінчилося тим, що Петра Спиридоновича із юристів у
журналісти перетягло.
Власне, якщо про гумор казати, то цим воно не закінчилося,
а якраз по-справжньому почалося. Бо, працюючи в редакції га-
зети (до речі, тепер він — відповідальний секретар газети «Кіро-
воградська правда»), П. Сиволап став серйозно займатися гумо-
ром та сатирою, активно друкуватися. В 1972 році вперше й у
«Перці» надрукувався. І досі друкується
За цей час йому двічі присуджували перчанську премію. Але
його, колишнього юриста, оті «присуди» не злякали. Навіть нав-
паки: заохотили, як він сам щиросердо признався, писати іще
більше та краще. Отож і не дивно, що дописався, як оце бачите,
до книжки.
Хай же пише! Хай сміхом засуджує усе те, що осміювання
та осуду варте. Та й просто хай сміється — собі на здоров’я, а
добрим людям на втіху та на добро.
Дм. МОЛЯКЕВИЧ.