
СІМЕЙНА РОЗМОВА
Налагодилась тітка Ониська до міста, зайшла
до моєї дружини, та й хвалиться:
— Оце ж державні екзамени починаються, так я
в інститут на місяць. Внучка, бачиш, привела мені
правнука. То ж допомагатиму їй, нехай здає, ліка-
рем буде. Може ж таки колись порятує від боля-
чок, а то й смерть відведе. А ви тут навідуйте, про-
шу вас, мого Пилипа. Він у мене, правду сказати,
всьому навчений: і їжу собі приготує, як не полі-
нується, і випере що треба і випрасує. А таки, знає-
те, самітнім у дворі залишається на цілісінький мі-
сяць. Боюсь, щоб не занудьгував без мене. Хоч і
вреднющим зробився на старість, а таки жаль йо-
го, біса.
Через два дні по тому прийшов я з роботи ще
до захід сонця, та й говорю своїй Олесі:
— Піду на якусь годину до дядька Пилипа, по-
гомонимо, подивлюся, як він там без тітки Онись-
ки поживає. Дивись, уже скучає за нею.
— Чи й не так,— вона мені в отвіт,— твоя тітка
ще й з двору не вийшла, а ти вже мерщій навіду-
вати біжиш, чи тобі дома діла мало?
5