
— Знову не вгадала. Прополов, підгорнув і по-
лив,— підморгнув мені дядько, а я ближче до виш-
ні, побачити б де там тітка сховалася, аж бачу на
сучку портативний магнітофон висить. Засміявся,
а дядько:
— Тс-сс,— показав пальцем на магнітофон,— не
заважай, у нас сімейна розмова. Це вона отак ме-
не частувала, як з рибалки повернувся. А хочеш
послухати, як вона зустріла мене, коли ото з ку-
мом могорича випили за новий бриль.
— Хочу,— погодився я.
Дядько замінив касету, і з магнітофона полинув
голос тітки Ониськи:
— Ану, ану підійди ближче. Боже ж мій, ти тіль-
ки подивись на нього! Повзе ні рак, ні жаба прямо
таки на карачках. Чи ж мало ти вижлуктив її за
своє життя, бодай вона носом юшкою витекла. Ач
як насьорбався, аж роздуло всього. Геть до хати,
доки не викупала в холодній купелі!
— Ти не вір їй,— зупинив магнітофон дядько.—
З кумом тоді ми випили по одній-єдиній, по мале-
сенькій. А коли ото минулого літа я від куми при-
йшов, що було! Ось зараз сам почуєш.
Дядько Пилип підвівся, щоб іти до хати за но-
вою касетою та я зупинив його:
— І нащо оце вам сварки ці слухати, чи не на-
бридли вони досі?
— Е, що ти розумієш? Нічого не розумієш. Во-
на — оця розмова, ніяка не сварка для мене, а го-
лубина пісня, щоб ти знав. Шістдесят років без ма-
лого слухаю її, а трапиться якийсь день не чую,
марудно стає, безсоння нападає. Та що там тобі
говорити, що ти розумієш.
7