
ся і нарешті висловити все те, що я про вас ду-
маю, то ніколи б в житті не сів би з вами за один
стіл. Бо пити разом з такою жахливою людиною,
як ви, це перш за все — не поважати себе.
Він підняв свою чарку і кивнув на знак згоди.
Ми випили.
Закусували мовчки. Я їв салат «столичний», він
меланхолійно жував язик під майонезом. Наливши
йому і собі, я знову підняв чарку і, дивлячись пря-
мо у вічі начальнику, сказав:
— Якби ви тільки знали, що про вас говорять
у колективі. Якими недобрими словами називають,
І правильно роблять. По-перше, оцей ваш зверх-
ній погляд, ця барська манера розмовляти з під-
леглими! Аж слухати було гидко, як ви недавно
вибатькували нашу друкарку. А мені скільки ущип-
ливих зауважень ви зробили! Скільки разів обзи-
вали неуком. У той час, як неук — це ви. Так, так,
справжнісінький неук. Бо не знаєте навіть азбучних
істин деяких наших виробничих процесів. Мені со-
ромно, що я працюю під вашим керівництвом...
Він знизав плечима і підняв чарку. Ми винили.
Підклавши йому пару шматочків буженини і сві-
жих овочів, я тут же налив ще по чарці, щоб не
дати йому оговтатися.
— А як ви сприймаєте критику! — вів далі я, за-
прошуючи його знову випити.— Варто комусь ви-
ступити на зборах і щось про вас негативне ска-
зати, ви його починаєте переслідувати. Пам’ятаєте,
як розплатився Борошнянський за те, що назвав
вас консерватором? Ви йому наступного дня запро-
понували подати заяву про звільнення за власним
бажанням. А Чугунюк як постраждав лише за те,
6