
— Навесні й не таке буває. Он моя знайома листо-
ношею працює. Доставляє вона якось рекомендова-
ний лист на другий поверх до однокімнатної квар-
тири. Відчиняє парубок, відверто кажучи, з себе
непоказний — маленький, обличчя у ластовинні.
Розписується за одержання листа і починає з нею
шури-мури заводити. Вона його, звичайно, відши-
ла, тому що кавалерів не потребувала. За нею
знаєте скільки хлопців бігало! Словом, забула во-
на про того веснянкуватого. А за тиждень йому
знову рекомендований лист. Довелося нести. Вона
йому листа, а він їй — кактус, особисто вирощений
— хлопець виявився техніком по озелененню.
Другого дня вона йому бандероль вручила, а він
їй сумку до сусіднього будинку підніс. Назавт-
ра телеграма. В кіно пішли. Потім йому по два
листи на день стало приходити. Звикли вони одне
до одного. Дівчина ця, моя знайома, усіх своїх
хлопців позабувала, такий він хороший виявився,
хоч і з веснянками. Коротко кажучи, у День птахів
зустрілися, в День Перемоги — одружилися. Он
яка історія.
— А що ж тут дивного? — запитала перша опо-
відачка, яка вже сиділа під сушильним ковпаком.
— Ой, основне ж я забула сказати!.. Листи оті,
телеграми і все інше він сам собі адресував, щоб
частіше з нею зустрічатися. Це все на весіллі з’я-
сувалося!
— Наукова фантастика! — промовила перукар-
ка, обприскуючи лаком зачіску третьої клієнтки. —
В житті такого не буває!
— Чому не буває, — заперечила та. — Моя
подруга закохалася колись в одного чоловіка. Че-
рез нього кинула вчитися, посварилася з батьками.
10