
продаватиме квіти, а гроші підуть на дальший
благоустрій.
— Молодці! — закричав Віктор Федорович.—
Ось де справжня турбота громадян про красу рід-
ного міста! Проте,— додав він заклопотано,— ви не
подумали про інший бік питання. Квіти — це доб-
ре, це красиво. Однак улітку й так багато води
витрачається, а квіти ж треба поливати. Ні, поки
що ми не можемо дозволити собі такої розкоші.
В середині липня, коли розпечені дороги та по-
збавлені зелені газони пашіли мартенівським жа-
ром, ми знову прийшли до Віктора Федоровича.
— Спека! — зітхнули ми.— Дихати нічим. Пилю-
ка стовпом стоїть. От би придбати кілька машин і
кожного дня поливати вулиці.
— Друзі мої! — витираючи піт із лоба, мовив
Віктор Федорович.—Це абсолютно правильна ідея.
Але є й інший бік питання. Машини коштують не-
мало, а їх ще й експлуатувати доведеться — нові
витрати. Ваша пропозиція цінна, одначе вона вле-
тить нам у добру копієчку. Ні, ми не можемо підсі-
кати під корінь міський бюджет. Давайте краще
почекаємо дощу.
Осінні дощі почалися в строк, спека зникла ра-
зом із літом, а контора «Краса міста» одержала
премію за розумне ведення господарства і значну
економію коштів і матеріалів.
Віктор же Федорович пішов на підвищення.
Недавно, вже як завідуючий міськпланом, він
виступав по телебаченню з розповіддю про пер-
спективи розвитку міста.
Він був із олівцем у руках і оптимістично посмі-
хався.
Тримайся, наше містечко!
10