Бібліотека Перця 1974 №181 - Уразлива п'ятка

Уразлива п'ятка

Бібліотека Перця 1974 №181, Сторінка № 4

НА ЛОВЦЯ

Несподіванки підстерігають нас на кожному

кроці.

Оце недавно один з тих людей, яких ми чомусь

вважаємо диваками, звернувся до мене з таким

несподіваним запитанням:

— Слухайте,— сказав він.— Ви вже дві години

слідкуєте за тим, як я рибалю. Чому самі не ло-

вите?

— Терпіння не вистачає,— щиро признався я.

— А ви спробуйте. Це ж чудовий спорт!

Одверто кажучи, я був певен, що риболовля —

це аж ніяк не спорт. Навпаки, мені ще й тепер

здається, що це — втеча. Втеча з вудочками на

річку від сварливих дружин. А втім, цього разу

я поступився своїми принципами і взяв у руки

вудочку, яку мені люб’язно запропонували.

Уявіть собі, через якусь мить у мене вже клю-

вало. А ще через хвилину у мене в руці тріпотів

короп. Не дуже, правда, показний, але короп.

Власноручно спійманий! «Оце, думаю, здорово. Ще

5

Подобається "Перець"?

Бібліотека Перця 1974 №181, Сторінка № 5

кілька таких—і можна буде добрячу юшку зва-

рити!» Та не встиг я так подумати, як мій короп

вислизнув з рук і опинився на широченній долоні

здорованя, якого чомусь зацікавила моя здобич.

Насупивши брови, він тицьнув мені під самий ніс

кулак, вельми схожий на довбню, і поцікавився:

— Чим пахне?

З усього було видно, що пахне скандалом. Але

з якого дива?

Роз’яснив сам здоровань.

— Пахне тією гидотою, що її випускає в річку

«Хіммаш»,— мовив він, розтуливши кулак, в якому

тріпотіла риба.

Тепер і я носом вловив характерний дух завод-

ських виробничих відходів. Ні, їсти таку рибу не

можна,— вирішив я і кинув коропа назад у річку.

— Отак, між іншим, ми всі робимо,— усміх-

нувся здоровань і признався, що ходить сюди з ву-

дочками тільки з спортивного інтересу.— Якщо

і справді вас на рибу потягло,— сказав він,— то не

тут, в Ужі, її шукайте, а махніть краще на Гуйву.

Там, кажуть, тієї ри-и-и-би...

Ні, не буду клястися, що без риби я вже і жити

не можу. Але той перший короп, видно, зробив

своє діло. Одне слово, наступного вихідного дня

я вже сидів з вудочками на Гуйві.

Просидів годину, другу, третю...

І тільки, коли сонце нависло над самою голо-

вою, почув:

— Та її тут чортма, отієї рибки. Геть усю пере-

труїв цукрозавод.

А щоб я не дуже побивався, мені порадили змо-

тувати вудочки і перебазуватися на Пустоху.

6

попередня стор.

наступна стор.

Рейтинг книжки

Сатирики: Безбородько Григорій

Художники: Арутюнянц Анатолій