
Я їв, але мене не «несло». А коли вже набридало
ложкою у мисці копирсатися, то казав:
— Наївся, борщу не хочу.
— І коли вже я тебе навчу спершу борщ їсти,
а тоді вторе?
«Вторе» щезало з тарілки, а Манька подавала
сигнал: я вискакував на горище, з-під сіна набирав
яблук і біг з Манькою до річки. Після обіду я пас
її коло річки. Там все-таки капуста, помідори, огір-
ки. Я любив помідори й огірки, а Манька — ка-
пусту свіжу, в головках.
— Маню, сьогодні в город не залазь. Пасись ось
тут, а я трохи покупаюсь, а потім й додому по-
біжимо.
Манька хитала борідкою і йшла собі, скубаючи
траву, а я скидав штанці й плигав з трампліна в
Сниводу. Купався довго. Потім приходили хлопці,
і ми пірнали. Найкраще пірнав Мишко «Сокира»
(у нього була така голова гостра).
— Гей, хлопці? Чия це коза?
—
Моя,
а що?
— Ах ти шибенику! Знову в капусту пустив. Ви-
лазь!
— Не вилізу, будете бити.
— Не буду, вилазь.
— А забожіться.
— їй-богу.
— Дайте слово честі!
— Слово честі, не буду, вилазь!
— А як вдарите/
— Вилазь, кажу, а то я сам зараз до тебе до-
берусь.
6