
— Чому не хочеться? Ха-ав! Вибачте, — голос
став по-домашньому затишний.
— І ви саменька сидите і сумуєте?
— Еге ж, сумую... А вам що, жаль мене?
— Дуже жаль... Хотів би щось помуркотіти вам
на вухо, щоб ви заснули...
— Чудненький... Звідки ви дзвоните?
— З Краснобиля.
— А чого ви хочете?
— Спати хотів, а тепер хочу з вами поговорити.
(Дзінь-дзінь!).
— Хвилиночку! Краснобиль! Місто!
— Умгу... я.
— Нам перешкодили. Я така рада, що ви теж не
спите. (Дзінь-дзінь!). О господи! Хвилиночку... По-
чекайте на трубці... Чого ти тарабаниш?
— Алло! Це бригадир тракторної бригади дзво-
нить.. Алло! Алло!
— Чую, що бригадир: противнішого голосу в
усьому районі немає. Чого ти кричиш серед ночі?
— Дунька, це ти? Дай мені колгосп «Маяк». Чу-
єш, Дунька!
— Була Дунька, та й уся вийшла, тепер у тебе є
клишава Катька, до неї кричи.
— Дунька, не грайся. Чуєш? Зараз весна, гаряча
пора, а тут трактор став, шестерня... Чуєш? Алло!
Дай мені «Маяк»!
—
Зай-ня-то! Місто... Місто! Краснобиль!
— Я слухаю. Чому ви виключались?
— А такий нав’язливий абонент трапився, проси-
ться на вашу лінію. А де ви в Краснобилі працюєте?
— А я служу.
— Ой, що ви? А мені подобається ваш голос.
Вжасно приємний...