
рада в районі. Не борони ж та культиватори тяг-
нути мені на трибуну. На папері треба написати,
щоб за 10 хвилин все було ясно і зрозуміло.
Дописав свою промову, разів із п’ять прочитав
її, підкреслив червоним олівцем слова: «зробили»,
«виконали», «перевиконали». Отак приготувався і
прибіг до голови.
— Точно на 10? — поцікавився він.
— Точно, півхвилини маю ще в резерві про всяк
випадок!
— Так, так, почитаємо зараз, подумаємо...
Перші рядки Карпо Спиридонович читав, як гу-
мореску.
На середині сторінки його обличчя раптом по-
червоніло:
— Ти що, з глузду з’їхав? — накинувся на ме-
не.— Чого це тобі прийшло в голову «Сільгосптех-
ніку» критикувати?!
— За діло ж, Спиридоновичу. Самі скільки разів
погрожувалися секретареві райкому скаржитися.
— Так то ж секретареві, один на один. А ти ви-
прешся з критикою на районну трибуну. А «Сіль-
госптехніка» — районна одиниця чи ні?
— Районна.
— А хто тією одиницею керує? Райком... Зрозу-
мів?
— Але ж райком, може, й не знає, що вона по-
гано нам допомагає?
— Ха! Не знає... Виходить так: ви ось тут в ра-
йоні сидите і нічого не бачите. А ми в селі — і все
бачимо. Натяк, і негарний натяк! Зрозумів?
— Зрозумів.
— Викресли це місце і напиши: «Завдяки по-
8