
— Толику, ану скажи, що таке дорога?
Я відповів по-своєму. Вона як засміється:
— От відсталий елемент! Ти послухай, як у
книжці написано: «Дорогою називається спору-
дження, призначене для пересування засобів сполу-
чення між населеними, промисловими, сільськогос-
подарськими або побутовими пунктами...» От що
таке дорога!
Одне слово, моя дружина так щиро взялася до
навчання, що почала й уві сні вигукувати: «Портрет
коняки... карбюратор... карданний вал... коробка пе-
редач» тощо. Пізніше почалася й практична їзда.
Пам’ятаю, прийшла дружина ввечері стомлена, але
весела, й до мене:
— Можеш поздоровити свою Тамарочку. Сього-
дні власними руками вела «Волгу». Сам інструктор,
що сидів поруч, похвалив!
Я, звичайно, зрадів, Та радість була не довготри-
валою. За тиждень після цього прийшла моя Тама-
ра з курсів, бахнула книжками й зошитами об стіл
і заплакала. Я кинув чистити картоплю й до неї:
— Що з тобою, Тамарочко? Чи не захворіла?
— Хай вони згорять, оті курси! — заявила, пла-
чучи.
— Чому?.. Що трапилось?
— Еге,— каже,— як на вулицях стільки тих тро-
лейбусів, автобусів, машин, велосипедів і пішохо-
дів, що й проїхати не можна... А скільки тих черво-
них світлофорів... Ще й біля кожного стоїть мілі-
ціонер із свистком... Сьогодні, поки проїхала по го-
ловній вулиці, тридцять разів сюрчали, тридцять
разів зупиняли, тридцять разів читали довгі нудні
лекції про правила вуличного руху... А скільки пі-
шоходів гавкало на мене, махало кулаками! Я не
7