ва: мовляв, мамашо, пора вам продукційність праці
підвищити, пораєтесь біля печі років тридцять,
а кваліфікації ні на копійку.
А вона й скипіла:
— Тобі й їсти не слід би давати, — бродиш, як
барбос той, — як тебе в комсомолі тільки держать?!
— Киньте, — кажу, — мамашо, бухтіти. Не розу-
мієте потреб сьогоднішнього дня, то й не сікайтесь,
і організації не чіпайте — у мене нагрузка. А не дас-
те снідати, сам у погріб піду й молока нап’юся.
Мати за чаплію та в опозицію:
— Я тобі голову розвалю!
І стало мені образливо, і подавсь я геть із хати.
Іду собі вулицею, гульк — лежить проти двору баби
Одарки собака — хвіст одкинула й очі заплющила.
Не інакше, — думаю, — як скажена, одвернись
тільки, а вона тебе за ногу цап — і пропадай, Федь-
ко Гуска, не на фронті революції, а в оточенні мир-
ному.
Думаю — вбити треба, поки людей не поколош-
кала. Узяв каменюку й ахнув її — так вона й не трі-
понулася.
Як вибігла тут баба, як заголосить:
— Та чи вона тебе чіпала? За що ти собаку без-
невинну погубив, барбос ти іродський?
Підступив я до неї та на вухо:
— В ДПУ хочеш? Ти бачила, як вона очима во-
дила та як хвіст одкинула? Та вона в тебе сама-
сшедча!
А вона мені:
— Сам ти самасшедчий!
Досадно мені стало — як ти її переконаєш? —
повернувся й пішов до сельбуду.
6