жучи, ми ще не досягли наміченого рівня. Ми ще
не добилися потрібної оперативності. Ми ще не ді-
йшли до злагодженої роботи. Ми ще не перебороли
косності, недоліків. У нас ще багато вузьких місць,
а найвужче місце — двері наших магазинів. Так,
так, товариші, дуже вузькі у нас двері. Вони не
відповідають розмахові нашої торгівлі і прагненню
наших покупців. Звичайно, двері ми перебудуємо,
поширимо і широко розкриємо. Але скажіть, що
нам робити з мишами?
Ми знаємо, що кожна щілина свої миші має, але
нас це не повинно заспокоювати. Правда, деякі
наші продавці вже звикли до них, а от покупці...
Відверто кажучи, неприємно покупцеві дивитися
на це противне створіння. Окремі жінки свідомість
втрачають, якщо в мішечку миша попадеться. Зно-
ву ж таки: де миші, там непередбачені недостачі.
Що робити? Порозумнішали паскудні гризуни,
не йдуть у мишоловки. Пробували підкидати їм
затруєну ковбасу—не їдять, проклятущі, шоколад
гризуть! Довелося нам поклонитися котам. Ми вже
почали їх розплоджувати. Але ж котів треба году-
вати — знову зайві витрати. Наші миші щоден-
но з’їдають продуктів на 1730 крб. 40 коп., а коти,
як показує калькуляція, обійдуться дорожче —
2542 крб. 33 коп.
Як же нам бути? Кошторисом такі витрати не пе-
редбачені, але ж терпіти неподобство далі немож-
ливо. Дійшло до того, що миші в каси залазять!
Учора, наприклад, касирка гастроному № 48 заяви-
ла, що в неї з каси миша сотнягу потягла. Треба ж
дійти до такого нахабства, — не якийсь там порва-
ний рублик, а сто карбованців!»
6