
ляючись, залопотіли босими ногами по вулиці, аж
собаки на всьому кутку завалували. Ми вмощуємося
під оборогом на торішній соломі, що тхне цвіллю і
мишами, і Семен береться за книжку. Я присуваюся
ближче, щоб через його плече розглядати малюнки.
А Семен відкашлюється і починає:
Надійшла весна прекрасна,
Многоводна, тепла, ясна,
Мов дівчина у вінку...
Ой, і славно читав бісів Семені Недарма вже
четверту зиму до школи ходив! Ну, кажу вам, не
читає, а ніби розповідає, а ти сидиш і лише очима
з великого дива блимаєш. А як було добереться до
смішного місця, то, бігме, держись-таки добре обома
руками за живіт, аби від сміху не луснув очкур на
людське посміховище. Який вже я, мов веретено,
вертлявий, а от читає Семен, а я навіть, повірте, про
свою крисаню забув! Ні, таких пригод я ще зроду-
віку не чув! Ех, і книжечка!..
Отямився лише тоді, коли Семен замовк і чогось
задумався.
— Читай, читай-но далі, — підганяю його по-
шепки.
— А далі вже нема, — зітхає Семен. — Я вже
до кінця дочитав...
— Брешеш! — вириваю в нього книжку з рук і з
жалем бачу, що так воно і є.
— А ти, либонь, правду говорив отам коло во-
ріт, — повертає Семен до мене своє веснянкувате
обличчя. — Що, забув? Ну, про нашого війта...
Йому якби причепити хвіст, то, бігме, викапаний Лис
Микита. Лише дивно мені, звідки оцей Франко так
добре нашого війта знає...
10