
У «Маяку» я вперше. Я навіть не знаю, як діста-
тися до контори колгоспу. Розпитав у хлопця років
десяти, той і показав дорогу. Це, думаю собі, до ве-
чора доведеться сидіти в тій конторі з мовчазним
бухгалтером чи табельником, чекаючи на голову кол-
госпу чи на когось іншого з керівників артілі.
Заглянув у прохолодні сіни контори, у напіввідчи-
нені двері і переконався, що тут взагалі нікого нема.
Зиркнув на двері, де красувався напис «Голова кол-
госпу», і з задоволенням констатував, що за столом
сидить немолодий чоловік у вицвілій сорочці вій-
ськового зразка, рудовусий, з жвавими очима і по-
мітною лисиною. Чоловік мовчки кивнув на приві-
тання головою, млявим жестом руки показав на сті-
лець, мовляв, сідайте, а сам тримав телефонну труб-
ку і з кимось розмовляв.
— Так, так... Зрозуміло. Еге ж, Стратон. А як ви
мене заочно впізнали, товаришу секретар райкому?
Перекажу... Ні, здано вже тонн двісті... Це на вчора.
5