
цтва, познайомилася з роз’їзним механіком і вийшла
заміж... Зараз вдома, має народити покоління. Мо-
жете записати, а то й можете обминути.
Так я заповнив пару сторінок у блокноті.
Із скверика пішли сільською вулицею. Стратон по-
чав був розповідати про дефекти у проекті будівни-
цтва нового ставка, але розповідь обірвала вантажна
машина, що виїхала з-за повороту. Піднявши руку,
Стратон зупинив її.
— Моє шануваннячко! — звернувся він до шофера
і до якогось чоловіка, що сидів поруч. — Що сьо-
годні одержано?
Відповіді я не почув, бо мотор працював досить
гулко.
— Правильно! — говорив далі Стратон. — Тільки
от що, голубчики мої, зараз же відкладіть два кос-
тюми для конюха Сашка Гнидюка і для нового на-
шого слюсаря Войтенка, вони ж на роботі, а люди
заслужені... Зробіть, щоб було чин-чином. А патефо-
ни привезли? Три штуки? Один забронюйте за брига-
диром Сорокою, його ж премійовано ще повесні.
Отак, голубчики мої...
Машина рушила в напрямі сільмагу.
Я роблю простий і очевидний висновок: Стратон
у селі користується чималим авторитетом. У цьому
переконали дальші події.
Ми проходили мимо ферми, де в цю пору худоби
не було, і назустріч нам вийшов вже немолодий, по-
хмурий чоловік.
— Агов, Федотовичу! — гукнув Стратон. — Як із
соломорізкою? Май на увазі, оцей товариш — пред-
ставник преси. Ясно? Може нас із тобою так пропе-
чатати, що чин-чином!.. Ще не пустили в хід соло-
морізку? А щоб тебе! На правлінні ж говорилося...
9