про знаменитість огрядна, рум’янощока окраса Жит-
нього ринку — Домаха Спиридонівна Вакула, яка
торгує тут макухою і зерном «на банку».— Всіх бо-
лящих радість. Спаситель наш — он хто Василь
Миколайович. Проти нього сам гомепат Попов —
хвершалишка, а глухівський батюшка — ніщо. По-
вірите, був у мене рак. Ну, виїв у мені проклятущий
усю нутробу, осталася сама шкура та кості. Де вже
не була, що вже не пила — не помагає. Аж тут його,
спасибі, добрі люди приводять. Кинув він на мене
оком та й каже: «Е, молодице, в тебе не інакше, як
рак запущеної хворми. Ну, не журися, каже. Ще
гірших лікував і тебе на ноги поставлю». Дає мені
якісь трави та й наставляє: «Це, каже, така панацея,
що помагає од ракових опухолів, глистюків і роз-
стройства шлунку. Вари, пий до схід сонця — і як
рукою зніме».
Окраса Житнього ринку і радість київських ри-
балок та голуб’ятників зітхає легенько, підкочує очі
під лоба і переходить на молитовний тон:
— Пошли йому, боже, многії літа, щастя й здо-
ров’я! Такий, людоньки, зцілитель, такий зцілитель!
Була ж я як мрець, одною ногою в гробу вже стоя-
ла, а тепер бачите, що він з мене зробив?
Цвітуще здоров’я, палаючі рум’янці на обличчі
Домахи Спиридонівни, вся її дебела статура прав-
лять нині за найкращу рекламу знаменитому поділь-
ському «зцілителю», нареченому в миру Василем
Миколайовичем Стукалом.
М-да! Такої атестації за життя не знало ні одне
світило медичних наук. Це й спокусило нас ближче
зазнайомитися з Василем Миколайовичем і сказати
про нього своє перше скромне слово у нашій пресі.
6