
вщухне базарна площа. Прийом хворих відбуваєть-
ся тут же на ринку.
Стукало — крім усього іншого — блискучий діаг-
ностик. Він з першого погляду безпомилково визна-
чає хворобу і стадію її проходження.
— Покажи язика! — велить він старенькій, при-
битій тяжкою недугою пацієнтці. —Ага! Бонхальна
асма запущеної хворми. На тобі, птахо, оцей кульок
алтею, пий по три рази на день і скачи здорова.
«Асматичка» платить знаменитості 15 карбованців
і, тяжко зітхаючи, зникає в людському натовпі.
Пацієнт іде густим косяком. Василь Миколайович
ледве встигає «ліки» видавати й гроші ховати. Він
їх навіть не лічить, а жужмом пхає в кишені — не
має часу. Розмова з пацієнтами теж лаконічна.
— На що жалуєшся?
Хворобливого вигляду жінка нахиляється через
стіл і щось шепоче на вухо знаменитості.
—
Покажи язика!
Хвора не встигає ще висолопити язика, а Василь
Миколайович вже тиче їй в руку «матошное сред-
ство».
— Це ви мені вже давали, не помагає...
— Всім помагає, а тобі не помагає! — починає
сердитись Стукало, але, згадавши, що тут стоять
пацієнти, ласкавішає і питає:
— А як ота молодиця, що ти до мене на тому
тижні приводила,— уже поправилась?
— Поправилась! То не їла, а тепер уже й не ба-
лакає,— уїдливо іронізує хвора, але Стукало у спіш-
ці не вловив іронії і з погордою кинув:
— Це вже не одну я так виходив!
8