А Деревце все підіймалось вгору,
Шуміло вітами над Пнем —
І стало деревом-богатирем.
— Ні, я зведу тебе...
Немає більш терпіння.
Засохнеш ти,— скрипів у гніві Пень
І намагався з дня на день
Душити дерево вмираючим корінням.
— Чого лютуєш ти? Загрожуєш кому? —
Те Дерево промовило йому.
— Безсилий ти, щоб ріст мій зупинити.
Мені — цвісти. Тобі, старому,— гнити.
Немало літ
Грозив старий нам світ.
Ми ж ростемо, як дерево могутнє.
Належить нам майбутнє.