Бібліотека Перця 1954 №15
АВТОРИ ПЕРЦЯ
дом гніву: «Не можуть вагонів пустити більше, щоб
люди не сиділи один у одного на голові!». Зопалу
він хотів було вскочити у трамвай через передню
площадку, але водій зупинив його:
— Громадянине, прошу через задні двері. Через
передні входять тільки жінки з дітьми та інваліди.
Сидір Потапович поспішив до задніх дверей,
лаючись на ходу:
— Повигадували: задні... передні!.. Та тут хоч
і здоровий, то інвалідом станеш!..
Біля задніх дверей було кілька чоловік, але
Сидір Потапович, немов корабель воду, розгорнув
своїми могутніми грудьми і великим животом лю-
дей і поставив ногу на підніжку.
— Громадянине, — звернувся до нього дідусь з
маленькою сивою борідкою і кущуватими брова-
ми, — не порушуйте, будь ласка, порядку. Ви не
один. Бачите, люди стоять, чекають...
— А звідки я знаю, чого ви тут стоїте? — загри-
мів Сидір Потапович.— Може, ви просто свіжим по-
вітрям дихаєте!
Він безцеремонно відштовхнув ліктем малень-
кого дідка й зайшов до вагона. Дідок увійшов за
ним, докірливо похитуючи головою:
— Погано вас виховали! Не поважаєте старших
Всередині в Сидора Потаповича неначе бомба
розірвалася. Він викотив і без того булькаті білі
очі так само, як викочував їх у своїй установі, коли
кричав на підлеглих, і його важкий бас, як грім,
покотився по всьому вагону:
— Подумаєш, цяця велика! Якже, тільки й ду-
маю про те, щоб кожній бороді реверанси робити!
Ха! Я його не поважаю! Може, мене також не по-
важають...
5
Подобається "Перець"?
— Мабуть, нізащо,— спокійно, не підвищуючи
голосу, знову зауважив дідок.
— Вас є за що! Пристав, як шевська смола, та
ще й каркає!..
— А ви все-таки чемніше себе поводьте... Не
ображайте стару людину!.. — заговорили навколо
пасажири.
Сидір Потапович згадав, що трамвай — не його
установа, змовк, постояв трохи, сопучи, як коваль-
ський міх, і почав пробиратися до виходу...
У школу Сидір Потапович увірвався, як вихор
— Де вона тут, та вчителька?..
За столом сиділа молоденька чорнява жінка й
переглядала зошити. Вона зустріла Сидора Пота-
повича здивованим і трохи сполоханим поглядом.
Він зрозумів той погляд і став ще хоробрішим.
— Викликали? Що тут у вас сталося, що не
можете обійтися без мене?
— Ви батько Петрика? Дуже добре, що, на-
решті, прийшли...— сказала вчителька, дізнавшись,
з ким має справу.
— Добре? І це ви вважаєте, що добре? А я ду-
маю, що погано! Погано ви виховуєте наших дітей,
бездари!..
— Але ж ваш Петрик — неможливий хлопчик.
Він говорить мені грубості і ви, як батько, не мо-
жете бути байдужим до його поведінки.
— А то вже моя справа, що я можу, а чого не
можу. Ви ще молода мене вчити, голубонько! От
навіть дитині не можете дати ради...
— Мені з вами важко говорити,— стримуючи
тремтіння в голосі, промовила вчителька — Ходімте
до директора, може, він краще зуміє вам пояснити.
6
Рейтинг книжки
Рубрики: Байки
Художники: Шаповал (Бе-Ша) Борис
Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг
Copyright © 1922-2024 "Перець"