Чолом вам, дорогі товариші!
Здоровенькі були!
Гірко скаржиться на вас директор Ізмаїльського
дослідного поля Є. Штерн.
— Кадрів своїх не знають, на периферійні на-
уково-дослідні ділянки ніколи не заглядають,—•
ремствує ізмаїльський науковець-експериментатор,
киваючи на ваші шановні персони.
Я безоглядно приєднуюсь до його думки. Дій-
сно, не знаєте ви своїх кадрів, дорогі товариші.
Сидите собі в Дніпропетровську, керуєте поти-
хеньку, а що робиться на місцях, які там діла вер-
шаться, над якими проблемами б’ються ваші лю-
ди, — про це ви маєте приблизно таку уяву, як
я про те, чи родить мак на Юпітері, чи не родить.
Щоб не ходити далеко за прикладами, до-
звольте зупинити вашу увагу хоч би на тому са-
мому Штернові. Штерн — це ентузіаст, яких мало,
це людина феноменальних здібностей. По всій Із-
маїльщині лунає про нього слава. На всіх ринках
по імені та по батькові його величають. А що ви
про нього знаєте? Нічого! Ви не помічаєте його.
Є. Штерн—не новачок в науковому колективі
4