Пан Підбабачек, його тесть, уже знав про чу-
десний шматок землі, де вони розплоджуватимуть
сріблястих кроликів.
Марія, ця скромна Марія, почала лопотіти щось
про машину і про те, як вони нелегально перевози-
тимуть брюссельське мереживо.
Пані Підбабачек одвела здивованого пана Ка-
савдулу вбік і вимагала від нього купити оптовий
галантерейний магазин.
Одночасно Карел, 15-літній гімназист, непомітно
сунув йому в руку папірця, де було написано: «Ку-
піть мені, будь ласка, мотоцикла. Я вже його собі
намітив».
Пан Касавдула одразу ж пригадав, що недавно
читав, як десь у Швейцарії,— ні сіло, ні впало,—
збожеволіла одна родина, й почав, вимушено усмі-
хаючись, задкувати до дверей, вигукуючи:
— Все вам куплю! Все! Заспокойтеся. Матиме-
те все!
Якось йому пощастило, при радісних вигуках,
потрапити в двері, блискавично висмикнути ключа
й замкнути нещасну родину на два повороти й уда-
рити на станцію швидкої допомоги, де йому сказа-
ли, що це буде або паранойя прекокс, або... ши-
зофренія, і поїхали туди з відділенням пожежників
і гамівною сорочкою.
Там їм довелося, після запеклого бою, витягати
кожного члена сім’ї через вікно й нести сходами
вниз, причім кожний з них, мов різаний, горлав:
— Виграв 700.000 корон!
— Хочу сріблястих кроликів!
— Я хочу оптовий галантерейний магазин!
— Я вже намітив собі мотоцикла!
4