Письменник, прозаїк­-гуморист, журналіст

Іван Гайдай народився 10 жовтня 1923 року у селянській родині у селі Широка Балка Білозерського району.
Закінчивши семирічку, навчався в Херсонському морському рибному технікумі, де і застала його друга світова війна. Воював кулеметником на Першому Білоруському, згодом - на Третьому Українському фронтах.

У повоєнні роки Іван Гайдай працював у колгоспі в рідному селі, кореспондентом, а згодом і редактором районної газети "Колгоспник Білозерщини" у селищі Білозерка, а після навчання на факультеті журналістики Київської філії Вищої партійної школи при ЦК КПРС 25 років (1962–1987) очолював редакційний колектив Херсонської обласної газети "Наддніпрянська правда".
Друкуватися Іван Гайдай почав у 1952 році.
В його доробку - збірки оповідань та гуморесок «На довгій ниві» (1962), «Дідова таємниця» (1963), «Риб’яча струна» (1967), «Стережіться, дівчата» (1970), «Щука в животі» (1973), «Ласкаво просимо» (1973), «Тринадцятий казан» (1993), «А ти, жінко, будь весела» (1996), «Кум королю» (2002). Створював майстер гумору і "серйозну" прозу, в якій порушував важливі морально-етичні проблеми: роман "Сині ранки" (1979), повісті "На землі батьків" (1975), "Терпка ягода" (1982), "Хризантеми - квіти осінні" (1989). У них - багатогранне відображення тогочасного життя, його складнощів. У ряді творів майстерно передав красу рідної природи.
Плідна, результативна праця журналіста і письменника Івана Гайдая відзначена орденами Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани" (двома).
Іван Іванович Гайдай – член Національної спілки журналістів України (1971), член Національної спілки письменників України (1974), заслужений працівник культури України (1976).
Гайдай Іван Іванович помер 21 лютого 2005 року в Херсоні, похований у рідному селі Широка Балка.