Про журнал "Точило"
«Точило» (англ. Tochylo) — ілюстрований місячник гумору й сатири.
Видання належало до традиційної української емігрантської преси, де гумор і сатира слугували засобом самовираження, критики соціальних вад і збереження національної ідентичності в умовах еміграції.
Формат: Ілюстрований місячник (щомісячний журнал). Обсяг — 16–32 сторінки на випуск, з карикатурами, гуморесками, фейлетонами та ілюстраціями.
Жанр і тематика: Гумор і сатира. Вміст фокусувався на:
- Житті української діаспори в Канаді: абсурдність іммігрантського побуту, культурному шоку, адаптації до "канадської мрії".
- Соціальній критиці: висміювання бюрократії, класових конфліктів у канадському суспільстві.
- Політичній сатирі: іронії над тоталітарними режимами в Європі (сталінізм, комунізм, націонал-соціалізм), ностальгії за Україною.
- Фольклорних елементах: пародії на народні пісні, приказках, анекдотах з "канадським присмаком". Видання позиціонувалося як "легке читання для душі", але з гострою сатирою, подібно до радянського "Перецю".
Мова: Українська (з елементами суржику та канадських запозичень для гумору).
Виходив з перервами у Вінніпезі у 1930—1943 роках, але нерегулярно через фінансові труднощі, Другу світову війну та брак паперу. Деякий час видавався з англомовною сторінкою.
Видавець: Приватна ініціатива української громади Вінніпегу, пов'язана з "Українським національним об'єднанням" (Ukrainian National Federation) та кооперативом "Українська книгарня" (Ukrainian Bookstore). Друкувалося в типографії "Ukrainian Publishing Co." (Вінніпег, 777 Bannerman Ave.). Фінансування — від передплати, реклами (фермерські товари, церкви) та пожертв.
Редактор: С. Дорощук.
"Точило" було одним з небагатьох гумористичних видань для українців Канади в 1930-х, де домінували політичні газети ("Український голос", 1914– ; "Світло", 1920-і). Воно зміцнювало громаду, боролося з асиміляцією через сміх. У часи депресії та війни — "ліки від туги за домівкою".
Цитувалося в "Голосі праці" (прокомуністичне видання) та "Нових днях". Внесок у канадсько-українську літературу — прототип для повоєнних журналів як "Лис Микита" (США, 1940-і). Антології: Увійшло до "Право на сміх" (2020, упоряд. І. Дзюба), де представлено фрагменти.